Привіт усім! Сьогодні знову телепорт, знову на декілька років назад. Одного чудового теплого літнього дня я з Дімою пішов прогулятись по Сихову. Начебто все було добре, зайшли на старий “баян” і знайшли дивний люк, якого я раніше не бачив.

Стрибнувши в люк перед нами опинився дивний тунель, якого б тут не мало бути. Все ж, не розбираючись що до чого, ми пішли просто прямо, оскільки бажання дослідити щось нове переслідує нас завжди.

Пройшовши добрих кілометри зо два, ми вийшли на розвилку. Далі починався більший і сухіший тунель. Нас це дуже здивувало, оскільки такого раніше ми не бачили ніколи. В один момент вода просто зникла, що нас дивувало ще більше.

Йдемо далі. Діма вже доволі п’яненький, друга пляшка тетеріва пішла.

-Як тут не випити, – сказав би Діма 🙂

Ми організація культурна, тому сьогодні обійдемося без лишніх “двіженій” по типу цього.

За дверима виявилася впавша герма. “Дивно”, – подумали ми. Ну як з теплотраси може бути вихід в бомбарь ? Таке чисто гіпотетисно нереально ! Тим не менш ми ідемо далі.

Бомбарь виявився пустим. В один момент я боляче впав, вдарившись об щось на землі. Попросив Діму підсвітити і це виявився більярдний стіл !!

Тут нам вже стало реально трохи не по собі. Більярд в бомбарі, розвилки в теплаку, вихід з нього в бомбарь. Щось тут не те. Не може такого просто бути. Це нереально…

Нагулявшись в бомбарі, ми вирішили спробувати вийти в будівлю. Насправді, ми і поняття не мали де є зараз. Ми так довго йшли, що точно вийшли за межі “баяну”.

Нас зустрів коридор. Першим був стоматологічний кабінет. Напевно тут колись була поліклініка.

З очманівшими очима ми пішли далі. Наступний кабінет – кардіологія. Висновок я зробив по плакатах з плакатами на тему сердечних захворювань на стіні.

Сусідні двері привели нас в гінекологічний кабінет.

Ще трошки пройшовши по пустих кабінетах нас зустрів, скоріше за все, кабінет якогось лікаря.

На другому поверсі дестрой, часто бувають люди. Ну і Бог з ним. Вийдемо на дах по можливості і глянемо чи хтось є і де ми взагалі знаходимось, бо зв’язок в цій зачарованій будівлі не ловив від слова “взагалі”.

Тільки вийшовши в головний коридор я почув крик на всю будівлю. Щось з серії “е, бл*дь, сюда!”. Так як мозок вже був доволі таки здивований, ми навіть не помітили чопа позаду нас, який схопив мене за плече.

Тут в мене різко побіліло в очах і захотілось пити. Відкриваю очі, а я в поїзді, десь під Києвом… Ото так наснилось звичайно, таке у мене не вперше… Жаль звичайно що це сон і такого не буває, бо було б напевно дуже весело побувати в такій ситуації.

Дякую всім за увагу! Підписуйтеся на наш Телеграм канал щоб дізнатися більше таких історій. Наприклад: