Історія про мою найдовшу, найважчу та найнепердбачуванішу поїзду на ТрейнХопі (далі – ТХ).

заздалегідь попереджаю. Вся ця історія – байка, усі герої в ній – вигадані. Фотокарточки це фотомонтаж, відеоматеріали – комп‘ютерна анімація. Сайт «Rdzs.org» не закликає вас до небезпечних дій. там 27 тисяч вольт, токне йобом і всьо.

Наша подорож розпочалась у Києві. Наша команда складалась із 6 людей. Усі крім Боді прошарені «зачєпери» (як нас люблять називати працівники УЗ), план був такий: їхати ми збирались сутку, максимум півтори. Тоді ми ще не здогадувались, що на нас чекає. Оскільки Бодя не дуже прагнув бажанням їхати в Олександрію на тх, він взяв собі квитки на поїзд на день пізніше, по нашим підрахункам у Знам‘янку приїхати ми мали приблизно одночасно.

Прибувши на один славнозвісний київський товарний парк, очікували наш состав. як на зло я з Вітьою приїхав через хвилин 10 після того, як відправився минулий, а коли відправиться наступний – невідомо. То ж командою із 5 чоловік сходили з розуму в очікуванні.

Ага, ще забув вам розказати, що в Київ я приїхав з температурою, проте у Львові мені ще було +- норм. На парку мені було дуже хєрово, що я аж чуть не відмовився від поїздки, виживав на одному фервексі. Проте цю поїздкк ми вже пару разів переносили, тому відступати вже було нікуди. Як на зло ще й пішов дощ, жорстке випробування.

(фотка стара, погода була ппц)

Локомотив приїхав під состав, десь обід. Перший наш чекпоінт – Фастів. З Києва туда їздять пусті полувагони, а через дощ вони ще й мокрі. я зрозумів, що то буде біда, тому в швидкому порядку ми вкрали матрас (певно в якогось бомжа біля гаражного кооперативу) та закинули його в вагон. Потяг відправився. По Києву їхати красиво звісно, но до фастова я спав як труп, хоча і після Фастова також.

отам в куточку я сплю

Прокинувся вже під вечір від того, що вагони трусило зі сторони в сторону, гнали ми бєшено. Вночі наша швидкість була чуть не під 100км/г, тому надіялись, що доїдемо швидко. Добре я хоч тепло одівся, Віті в шортах була біда.

На Фастові троха постояли під пропуском та поїхали далі. Потім стояли на Білій Церкві, потім ще десь. Наступний неочікуваний чекпоінт – Рокітне (чи як його, хз. най буде Ракєтне). Ніч, я проснувся від того, що ми їхали заднім ходом по зустрічній колії вже не перший кілометр. В адекватності машиніста я почав сумніватись. Друге що там сталось – до нашого вагона підійшла толпа монтєрів з криками і матом. Я подумав шо нам біда, но вставати з мокрого матраса було лінь. Вони, увага, ВІД‘ЄДНАЛИ НАСТУПНИЙ ВАГОН (з кінця) і відтягнули його маневровим потягом. Ми були посередині состава, опинились в кінці. Оце я розумію везіння.

Наступний чекпоінт – Миронівка. Наслухавшись історій, що там рамки(міст з будкою Воєнізованої охорони, камерами і прожекторами), ВОХРи бігають з тепловізорами та принімають зачеперів за допомогою квадрокоптера, нам стало не по собі. планували зійти з состава перед Миронівкою і пробувати його зачепити знову, проте план провалився, бо ми всі міцно спали, та й загалом чхати хотіли на тих всіх вохрів. Я знову проснувся, наш вагон катав маневновий потяг по парку, збираючи новий состав разом з нами. Я молився богу, щоб нас хоч з гірки не спустили (це коли вагон відпускають від локомотива, переключають перед ним стрілки і таким чином сортують по парку. Швидкість страшна, а бути всередині – ще страшніше).

Виспавшись ми побачили, що ми знову всередині составу, нам прицепили дофіга вагонів, а спереді вже стоїть локомотив, ще й в тому напрямку, що нам потрібно. Прям перед відправленням стався якийсь трабл з одним із нашої команди, йому треба було конче у Київ, ще один пішов його проводжати, тож нас залишилось у вагоні троє. Коли вони пішли, подивились обстановку, дали нам знати, що по парку не бігають злі монтєри і вохри, а саме головне – для нашого состава відкритий вихідний світлофор. Перемога, їдемо далі.

Це вже десь 5:00 година ранку. Заїхали у Одеську частину Укрзалізниці, і тут почалася біда. Бачите, приїхати ми хотіли одночано з Бодьою, бо зі Знам‘янки до роторних екскаваторів їздить лиш 1 електричка в сутки, і то – локомотив з двома вагонами, бо це задрипана срака світу.

По моїм підрахункам, з нашою швидкістю пересування ми мали б навіть встигнути на електричку зі Знам’янки до Березівки. Біда у тому, що всю дорогу ми стояли під пропуском на товарних парках. Стояли у Фастові, стояли у Білій Церкві, стояли у Рокітному,(може навіть стояли ще десь поки ми спали), стояли у Миронівці, стояти в Цвітковому (доречі наш состав зупинився, бо ми пропускали Хюндай, в якому їхав Бодя))) . Такого взагалі бути не мало.

По інформації невідомих школо-зацеперів десь після Миронівки мала бути рамка (це такий мостик з будкою охорони, мільйоном камер та майором, який тебе зразу пакує). Вибрали вагон позручніше – якісь металоконструкції, та в швидкому порядку переробили його в Антирамочну конструкцію-1 (накрили чорною клійонкою нижні конструкції і там заснули).

Доречі, як виявилось – рамок там ніде не існує. Проснулись на станції ім. Т.Г. Шевченка у м. Сміла в Черкаській області. Зразу подумали, що це черговий пропуск, тому я далі ліг спати. Через годину знов проснувся від відбою тривоги – ми далі стоїмо. Виглянув, а біля нас повільно проїжджає состав в сторону Олександрії. Перевірив, а у нашому вагоні немає тиску в тормозах, це означає що локомотив відцепли. В швидкому порядку ледве розбудив Вітю (багато хто знає, наскільки це непросто) та побігли за тим составом. Ледве як запригнули на нього, нас спалила якась жіночка в жилетці, хоча нам було пофіг. Проте це виявилась не відправка – состав зупинився, а тормозні шланги були від‘єднані) це маневровий локомотив сортував їх по парку. Пішли на вокзал, а там нас вже чекають працівники ВОХР. завели нас в свою дідовню, почали оцей стандартний монолог: а нашо ви того робите? ви знаєте шо то неможна? там ж 283118372819 мільйонів тищ вольт! всьо викликаю поліцію.

Приїхала поліція, перевірили нас. Ну і в двох словах це було приблизно так: розмова з вохрами: «Ну а что ви ат нас хатітє? ви ж іх за руку нє паймалі што ані па вагонам катаютса, ми на ніх нічєго пісать нє будєм» ну і пішли. Прийшлось нас відпустити після довгих вичитувань і моралей.

Через те, що нас там довго маринували, ми промахали електричку в Знам‘янку. Поїли місцевої стрєпні і пішли куди? звісно на товарний парк. Відправок не було, транзітів також, тому сиділи тут аж до 6 години дня.

сіли на електруху, їхати довго і скучно, тому видерся я на ЗЗ елки, де зі швидкістю світла получив тягла від помічника машиніста, знов вислуховував 10годинну лекцію про то, шо так неможна і там 10371819 тищ вольт. В Віті встрелило шось в голову, він вийшов з електрички і пішов на автостоп. Приїхали в Знам‘янку, через того Вітю промахали пряму відправку до роторних, погнили до ночі на парку і вирішили чекати ранкову електричку на роторні. впринципі на цьому наш ТХ тріп закінчився, бо далі ми їхали по цивілу)

Відосіки з цеї подорожі в мене в інсті @vlad_vergaz

Звіт з цих закинутих кранів і екскаваторів викладу згодом. Всім папа