Звіт про закинуті шахти Калуша і мій спуск на дно однієї з них.
Велічка – стара соляна шахта коло Кракова. Популярне місце, яке щороку відвідують кілька мільйонів туристів. А чому в Україні немає своєї «Велічки»? Наприклад соляні шахти Калуша в рази більші та красивіші. Були…
Нажаль зараз всі шахти Калуша вже мертві. Ще на початку 2000-х туди можна було спуститися. Та з того часу шахти були покинуті напризволяще і поступово руйнувалися. Не без допомоги людей. Зараз всі шахти Калуша повністю затоплені. Туди зсипають сміття. Все що зверху порізано на метал. Хто винен мало б з’ясувати слідство…
В цій статті ми опишемо існуючі шахти Калуша. А також спуск на дно останнього «по документам» сухого ствола. Протягом 15 років сюди ніхто не спускався. 170 метрів глибини, дві години розбирання завалів з гнилих дошок та побутового сміття і ти на дні. Щоб зрозуміти що і тут теж вода.
Ствол шахти Хотинь
Збереглися драбини вниз
Погнивші тюбінги ствола шахти
На дні ствола шахти
Та не все ще втрачено! На галичині все таки є одна суха соляна шахта! І туди навіть зараз можна спуститися на ліфті та помилуватися чудовими кристалами. А також помолитися в капличці що знаходиться майже триста метрів під землею. Аби Бог допоміг владі хоча б цю шахту зберегли для нащадків та відкрити її для всього світу.
Шахта в м.Стебник (с)Roy
В шахті м.Стебник є навіть підземна капличка!
Частина перша: Дослідження Стволів
Віктор Павлів, заядлий турист і колишній бієць АТО, а тепер депутат міської ради – написав що має інформацію по шахтах. Тож ми разом все об’їздили та оглянули.
Перш за все – звіт в інтернеті від 2015 року де люди спускалися в шахту це фейк. Вони в Калуші в самі шахти не спускалися і фотки ці з іншої шахти. Доведено слідством, а також підтверджено ними самими в приватних повідомленнях 🙂
Всі дані про шахти йдуть від місцевого Експерта юрія Садового. Він нас скеровував і знав в принципі про шахти дуже багато. Думаю що майже все.
Спочатку ми заїхали в найперспективніший вентствол Хотинь. Це територія автосервісу. Все під замком і надійно закидано підкрильниками. Саме тут науковці зовсім недавно спускали зонд в трубу і він виявився сухим. В другій частині статті буде опис як ми сюди спускалися.
Але в порівнянні з нормальною шахтою тут стан плачевний. Все в іржі. Верхніх щаблів драбини немає. Але нижче драбину все ж таки видно. Якщо і спускатися – то тільки зі страховкою щоб не зірватися. По стінках ствола тече вода. Не знаю куди вона потім дівається. Може втікає на нижні горизонти. Є легкий рух повітря вверх.Плюс що нас зустріти дуже позитивно. Все відкрили, показали, готові навіть допомагати.
Далі ми поїхали в Пійло. Це нова шахта яка не була обєднана з рештою. Ззовні стан просто чудовий. Можна вилізти наверх і все пофоткати. Але за словами Садового всередині суцільна вода.
Вагонетки заїжджали на цей підміст і пеерверталися в вантажівки. А вже вантажівками руда везлася на збагачувальний комбінат
Колесо стоїть явно несиметрично
Тут вагонетки грузили на Белази і везли на фабрики
Далі ми поїхали в колись потужню діючу шахту. На жаль зараз це руїна повністю закинута. Два стволи. Туди тече вода і зсипають сміття. Шансів на нормальний спуск мало. А всього 18 років тому тут вирувало життя!
2000 рік, все ще живе
Частина друга: Спуск на Дно
Зібралося нас пятеро: Vasi4, Deadmeat_junior, Sannyman, Sviatodiy і я. Ми весь тиждень готувалися до цією мандрівки.
План був такий:
- Спускаємо на шнурку вниз камеру в герметичному боксі. Дивимся чи варто лізти в принципі. За це відповідав Саннімен
- Якшо варто то я лізу перший зі страховкою по шнурку і драбинах. Бо жумаритися вверх без драбин це дуже важко.
- Якшо вниз є нормальний спуск то всі решта спукаються за мною і роблять офігенні фотки
Сонячний морозяний ранок. Відігріваємо замок, відкриваємо ворота, робимо блок і всі необхідні приготування. Метр за метром бокс з камерою опускається в чорну безодню стволу шахти. У світлі 100Вт прожектора ледве проглядається дно. Через 170 метрів камера показує що металеві тюбінги перейшли у бетонні. Видно пляшки на дні і не видно води. Завалу чи корка нема то ж вирішуємо лізти. Камера відпрацювала на повну і дала певність що там відносно безпечно.
Беру розкладну драбину. Все під ногами прогнивше і хитається. Перших чотири прольоти лізу виключно на ній. Дерево штатних драбин розсипається під руками тож стараюся його не торкатися. Ще кілька років і підлога теж зігниє. Тоді спуск буде виключено по шнурку.
Наверху стволу відчувався рух повітря. Ми думали що це знизу шахти йде. Насправді ні, дує збоку від старого вентиляційного тунелю.
Все мокре, гниле і слизьке. Добре шо хоч на голову не капає. Драбина зроблена без цвяхів і так сяк тримається купи. А от дерев’яні стіни людського ходка були забиті цвяхами. Цвяхи всі перегнили і дошки попадали всередину ходка, перегородивши шлях униз. Приходиться ставати на коліна і кожну з дошок брати і скидати униз в ствол. Також треба ще тягнути страхувальний шнурок вниз. То ж на кожен проєм сходів йде кілька хвилин часу і маса зусиль.
Розумію що я тут перший і до мене ніхто ще не лазив. Це додає оптимізму. Поруч бачу навіть цілі кабелі. Металхантери, навіть не думайте за ними сюди лізти. Ваше життя коштує дорожче!
Стає жарко. Повітря душне, стояче та наповнене запахом гнилої деревини. Хлопці зверху мерзнуть, а в мене піт капає з-під шолома. Але його я не знімаю ні в якому випадку. Весь тунель всіяний старими автозапчастинами. То і діло якийсь вижимний підшипник чи масляний фільтр норовить перевірити мою каску на міцність. А ще уламки дошок які час від часу летять мені навздогін.
Стараюся бути обережним. Перевіряю кожну сходинку на міцність перед тим як на неї стати. То ж як напряжно буде хлопцям мене звідси витягувати якщо щось станеться. Стараюся не думати скільки ще лізти і для чого воно мені здалося. Коли в кайф і ти щасливий то яка різниця.
Десь на половині спуску закінчується мотузка і перестає тягнути рація наверх. Я наодинці з собою та химерними оранжевими тюбінгами вкритими сталактитами. Чим нижче тим сухіше. Дошки тут значно міцніші і йти суттєво легше. Я набираю темп. Час польоту уламків дошок в стволі шахти скорочується до кількох секунд. Значить вже близько. В голові маячить думка що мені потрібно якнайшвидше справитися але бути при цьому максимально обережним. Бо вони ж там наверху за мене переживають напевно. Страху за себе в мене нема. Я ж бачу шо я роблю і як.
Напевно ніколи в житті я ще не був такий радий зустріти бетонну стіну. Значить скоро дно! Ура, я буду на дні, і то в позитивному сенсі цього слова. 🙂 Так і сталося. Дерев’яна драбина закінчилася на міцній бетонній підлозі. Ліворуч, якшо дивитися обличчя на ствол шахти, йдуть металеві сходи вниз. Вони ведуть широким бетонним похилом кудись далеко в шахту. Попри сходи йде металева труба для викачування води з шахти. Ступаю кілька сходинок і на жаль … поверх цього вього плавають всюдисущі пластикові пляшки.
Міряю рівень води. Коло сходів він 1 метр. Небагато в принципі. Але вода потім впирається в стелю похилу і далі хіба що з аквалангом. То ж і цей ствол мертвий. Приходить усвідомлення що я зараз у місці де, напевно, вже більше люди не побувають. Тож все фоткаю та стараюся запам’ятати.
А чому камера не показала воду?- спитаєтеся Ви? Все дуже просто. По центру стволу шахти височить двометрова купа сміття. От камера на неї і приземлилася.
По барометру звіряю глибину. І справді 174 метри. По розчищених драбинах за півгодини вилітаю на поверхню. Підйом виявився значно легшим ніж спуск, всього 30 хв. Уявіть собі що з глибини стволу шахти не тільки радіозв’язок не тягнув, а навіть не було чути гуркоту дошок що я скидав і не видно світла мого ліхтарика. Всі запереживали. А так як я спускався кілька годин то Дедміт навіть почав йти мене рятувати, за що йому великий респект і подяка.
Я весь в характерному калійному багні з ніг до голови. Футблока Експлорера і труси наскрізь мокрі від поту. Але очі горять то ж я оповідаю всім шо там внизу і як. Сам собі дивуюся: звідки в мене стільки енергії! Я ж мав бути мертвий та виснажений. Може там внизу якийсь енергетичний розлом? Неспроста не тягнули рації, не було чути ні звуків, не видно світла….
Вхід на дно тепер розвіданий і спуститися може будь-хто за 15-20 хвилин з мінімальною під-страхівкою. Я б замурував зараз вентиляційний канал щоб по ньому не текла вниз вода. І подивився що там буде з дном за пів року. Якшо вода впаде – то є сенс відкачувати. Якшо ні – значить це грунтові води і боротися з ними вже запізно.
Дуже дякую всій команді, а також Віктору і Василю. Без вас всіх спуск був би неможливий.
З дна шахти я виклав всі фото шо встиг зробити. Для історії. Там жарко і сиро, соррі за якість.
А далі було продовження мандрівки індустріальним Калушем. Читаємо тут!
Сподобалося? Тоді підписуйтеся на наш Телеграм канал щоб дізнатися більше про цікаві місця України! Наприклад:
