В цій статті мова піде про наш досвід по дослідженню німецьких бункерів. Ми попали в реально годні об’єкти зі 100% сохраном з часів СРСР. А це дуже велика рідкість!
Перед мандрівкою Свят з Васічем засіли за пошуком об’єктів. Доволі скоро в них горіли очі, лише в одному місці коло Берліну вони знайшли поза 23 «годних» об’єкти. Нехай дупа зростається в машині, але будемо їхати зі Львова в Берлін за раз. А це 1000 км разом з кордоном.
Спочатку дорога була дуже схожою на відвідування Праги. Але далі пішли німецькі автобани без обмеження швидкості. Все правильно, навіщо їм це обмеження якщо дороги постійно якщо не в пробках то в ремонті? Ми виїхали о третій ночі, годину я всіх збирав по Львову, по суті ніде не зупинялися і десь о 8 вечора були лише за 100 км від Берліну. Вписка була до 10 вечора. До речі дуже гарне місце. За адекватні гроші маєш цілий перший поверх будинку рівно в епіцентрі бункерляндії. А господиня, таке враження, вже звикла до подібних бетонних туристів.
Рюкзак справжнього альпініста
Маючи годинку часу ми вирішили розмочити наш Євро-тріп бункером з Cotobus-а. Не то щоб це був якийсь визначний об’єкт, просто нас заперла назва міста Cotbus. Уявлялось це якось так:
Так от, наш перший досвід – німці за тобою пасуть. До бункера треба було проїхати через село. Кожна друга хата оглядалася хто ми і куди їдемо. Добре що в нас Джиммік, а не Ланос. Здалека не схожі на Українців. Напевно вони ще й номери втіхаря запам’ятовували. Аналогічна ситуація була і по інших селах. То ж на майбутнє якщо можна вибрати дорогу не через село – їдьте нею.
Залишивши машину в лісочку, ми пішли в розвідку. Бункер обгороджений парканом з колючкою. Всередині зеленка і висока вежа. На воротах табличка про регулярні екскурсії. Але, судячи з листя на землі, тут мінімум як два місяці ніхто не бував. Це стандартно для Німеччини. Багато подібних об’єктів беруть під опіку волонтери. Проводять там екскурсії раз-два в рік, а решту часу об’єкт просто стоїть. Ззаду бункера була дирка в паркані. Тільки но ми зібралися в неї залізти як почули звук мотоцикла що зупинився неподалік.
Нічого не ясно. Ніби як можна лізти 🙂
Оглянувши все навколо ще раз, ми дирчика так і не знайшли, то ж вирішили лізти. Я залишився на стрьомі і слідкував за дорогою з села. Якщо б хтось їхатиме мав їм подзвонити і вони швидко вилізуть. В обумовлений час хлопці вилізли самі. Кажуть що всередині багато вентшахт та дверей. Всі залочені китайськими замками. На деяких з них видно дроти від давачів. Також біля головних дверей світилася червона лампочка, яка натякала на присутність сигналізації.
Антена мала ручний привід і могла повертатись у різні сторони
Наступного ранку ми вирішили відвідати Лисячу нору. Це музейний бункер, що знаходився не дуже далеко від хати. Спочатку його будував Гітлер, потім там радянський союз розташував систему слідкування за літаками “Алмаз”. Це була автоматична мережа, яка збирала та відображала дані з усіх радарів країн Варшавського договору. А у сімдесятих поруч добудували другий бункер для системи “Радуга”.
Заходили ми ззаду бункера, до входу багато було обходити лісом. По звичці перелізли колючку, трохи поцарапалися. Не встигли толком зализати рани як уздріли що в кількох метрах поруч паркана взагалі немає, можна було перейти так. Поржавши самі з себе, ми вийшли на дорогу з кількома військовими будівлями і сучасними бетононасосами. Територію бункера взяв в оренду приватний інвестор і будує тут щось своє. А бункером завідують волонтери.
Забув сказати. Сьогодні неділя і, само собою, нікого немає. То ж ми спокійно попадаємо на плац і там палимося перед всюдисущими камерами. Але зараз ми нічого не порушуємо, просто тут гуляємо. На плацу є великі казарми і монументальний вхід в гітлерівський бункер. Він закритий гермодверима, з яких знято штурвал.
Коли совєти відступали в 1995 році – вони залили всі входи в бункер бетонієм. Цей вхід також був залитий. Німецькі ентузіасти в 2005 році прорізали автогеном отвір в гермі і продовбали бетон. З того часу бункер працює як музей зі 100% збереженням техніки, все як було колись.
Запасні входи
Глибинний водяний насос
Трохи вище на пагорбі розташований ще один бункер, сучасніший. Тут височить цікава кругла вентшахта як міні-обсерваторія. Напевно у випадку прямого попадання круглий верх краще тримав удар. В цьому місці ми знайшли аж два входи під землю. Зі старого ангару з краном і по драбині через аварійний вихід. Очевидно що через ангар всередину подавали великогабаритні речі. А цей другий власне і був лисячою норою. Обидва входи колись теж були залиті бетоном і виднілися сліди сучасних відбійних молотків.
Ми пішли через лисячий лаз. Внизу валялися лампи, продовджувачі і гермодвері. Ми їх не рухали і через кілька шлюзів акуратно просочилися всередину бункера. І тут спрацювала машина часу. Ми перенеслися на тридцять років назад. Криві стіни помальовані емалевою фарбою ПФ-1, масивні труби вентиляції над стелею, всі двері, вимикачі, апаратура на місці, немає жодного напису «Metallica» на стіні. бункер такий, яким він був. Навіть лампи працюють і світло вмикається. Впевнений якщо передьорнути пару рубильників то ці всі стійки з обладнанням заживуть, вентиляція загудить і в Москву поступить шифрограма.
Чорний Діггер, Чорний Діггер, у Залаз Інсталиться
Чорний Діггер, Чорний Діггер, від ментів ховається
Ось ми і в лисячій норі
Домовляємося більше жодні двері не рухати і ходити лише там де відкрито. Оглядаємо пост чергового, якісь шафи з платами, технічні приміщення. Є сходи вниз на -2 поверх, там теж багато дверей та приміщень. Хлопці помічають заховане під підлогою ліжко чергового. Він мав слідкувати за обладнанням. Але коли нікого не було – просто спав. А щоб йому обстановка була рідніша, то на стінах висіли штори які нічого не закривали.
Спуск на -2 поверх
Потаємне ліжко
Пневмопошта до Москви
Телефонна комутація
І тут в поле зору попадають двері з написом «Дизель». Напевно якби там була табличка «Опілля» то це б мало такий же ефект. Забувши про обережність, ми заломилися всередину. Дизеля там не виявилося, хтось розібрав і поставив собі в підвал як аварійний генератор. А от камера була на місці, висіла собі непомітно під стелею. Вона привітно поморгала нам червоною лампочкою і, кілька разів пере-клацнувши, навела на нас фокус.
-2 поверх
Стоїть ще з часів перебудови
Той самий дизель 🙁
Автоматика на вентиляції
Коротка нарада. Якщо це просто камера спостереження за туристами то боятися нічого. Але навіщо її лишати ввімкненою коли тут нікого немає? Значить вона щось охороняє. Якщо так, то може і відсилати e-mail з нашими мармизами кому треба. А це вже запал. Тому ми швидко евакуйовуємся і йдемо до машини. Палитися на початку дослідження нам ні до чого. Тільки втратимо купу часу.
Німці, напевно, потім подумають що якими варварами вони були в 1945 році такими і лишилися в 2019. Тим не менше пробратися в музей нелегельно було, як мінімум, цікаво. Ну і вони не всі кімнати дозволяють оглядати рядовим туристам. А нам можна було.
Гарно пообідавши вдома, ми вирушили на розвідку головного командного пункту країн Варшавського договору. Про це є окремий звіт тут.. Ця атракція трохи затягнулася і ми були вільні вже аж на наступний день після обіду.
Далі ми поїхали на БАРС. Це система тропосферного зв’язку країн Варшавського договору. Нею і циркулювала вся інформація між країнами. Чому БАРС? На цьому наполіг я. Колись в 2009 році один з кращих походів літа був саме на наший БАРС. То ж мені дуже хотілося побачити все вживу тут.
БАРС-ік виявився кусючим. Три ряди паркану і сторож. Він на німецькій привітно нам пояснив що тут справді є регулярні екскурсії і якби ми прийшли в середу (день коли Металіка) то нам би все показали.
То ж не сильно розчаровані ми пересунулися до наступного бункера з дерев’яним похильником! Він взагалі розташовувався майже в селі і машину ми запаркували коло дамочки, яка вигулювала ручного песика по лісі. Далі на дорозі лежала гілляка і ми не стали її переїжджати.
Головний вхід з дороги виявився закритим. Але, навчені попереднім досвідом, ми пройшлися попри колючку і доволі швидко попали на територію. Навколо ліс, бетоній і страйкбольні укріплення. Може десь тут і є сторож, хто зна. Тихенько крадемося в сторону цілі. По дорозі зустрічаємо типове німецьке укриття. Це невеличке бомбосховище на 8 осіб. Проста система вентиляції, ліжка на пружинах і характерні гермодвері з вмятинами-антистресами. Для колекції годиться, таких ми ще не бачили.
Територія частини де бункер обжита. Є сигналка на дверях, нові антени на дахах. На території пусто. Ніби ніхто не ходить. Бачимо шість масивних гермоворіт, куди може в’їхати навіть машина з атомною ракетою на причепі. Тихцем прокрадаємся до дерев’яного похильника, що розташований над цими гермоворотами. Він справді зроблений з дерева, наче карпатська колиба. Чому б і не зайти?
Але на дверях виявилося дачло. Ми вирішили не ризикувати і майже бігцем чкурнули назад у зеленку. Це десь 400 метрів від похильника. Ховатися і йти навпочіпки територією вже не було сенсу. Ми і так знали, що сторожа тут немає. Та не встиг останній з нас стерти об землю коло паркану комарів зі спини, як ми почули звук шин на дорозі, що поруч. Добре, що зараз літо. Весною цей ліс би проглядався наскрізь. Потім проїхав ще й мотоцикліст. Його ми бачили, він нас ні. Ну а далі майже як в голівудському фільмі. Троє хлопців в камуфляжі раптово з’являються з лісу, забігають в машину, на ходу закриваючи двері мчаться на повній швидкості пофіг куди. Головне минути ці осудливі нам вслід погляди добропорядних бюргерів. Думаю висновки всі зробили самі. Час реакції нас здивував, тим більше що німці встигли навіть забрати ці повалені гілки на дорозі.
Так ми опинилися за двадцять кілометрів звідти у ще одному лісі. На цей раз бункер був «ісконно» німецький. Побудований їхньою таємною поліцією для якихось своїх цілей, допитів напевно. Таких бункерів по Німеччині було багато. Після об’єднання східної і західної Німеччини цей підрозділ поліції розформували, а бункери закинули. Зараз він як наша Лощина, майже баян. Але боян великий і цікавий. До того ж ми там ще не були, то ж нам цікаво.
Бункер розташований під мальовничою галявиною відносно неглибоко в землі, до 5 метрів. Поруч галявини є кілька розмальованих будівель. Трохи намахавшись ми все таки знайшли серед цього всього сміття та графіті драбинку, яка вела під землю. Далі був довгий предовгий коридор зі стандартних бетонієвих блоків. Майже як теплотраса тільки вищий. Стіни обписані матюками та назвами музичних груп, всюди повно сміття. Ну не так багато як в Лощині, але по німецьких мірках тут просто сміттєзвалище.
Махровий бункерний дослідник
Напевно сатаністи приволокли
Гермодвері характерні німецькі. Мають особливість, що фосфорують у темряві. Можна на них навіть слово «Експлорер» ліхтариком написати. Багато однотипних відносно сухих кімнат. Генератор, фільтри, коридори і ще один вихід сходами назовні. На іншу сторону галявини.
Всі написи на німецькій, а фільтри замовляли в Союзу
Двоциліндровий дизель генератор
Над сходами колись був дах. Зараз він повалений. Ми замели за собою сліди і пішли до машини. Вона була схована глибоко в лісі, щоб в разі чого погоня не знайшла. Але все було гуд. Це, по суті, був наш перший і єдиний «білий» інстал в Німеччині.
До
Після
Так ще напевно це слово не писали
Колись тут “їздила криша”
Замітаємо за собою сліди
Ну і їдучи вже зранку в вівторок у Варшаву ми не втрималися і ще раз провідали Лисячу нору. Просто щоб глянути чи хтось засік, що ми там були чи ні. Склалося враження, що ні. Принаймні всі предмети лишилися на своїх місцях. Наші брудні сліди на їх блискучій підлозі ніхто шваброю ще так і не повитирав. То ж, маючи більше часу, можна було б покорчити рожі на їх камери ??
Підсумовуючи: якщо ви цікавитеся бункерятиною – вам у Східну Німеччину. Тут їх багато, вони «годні» і є навіть зі «100% сохраном». Німці поки ще не схарилися від подібних дослідників і свої бункери не сильно пильнують. Ну або якщо ви в Німеччині мешкаєте чи у відрядження – відвідайте все це офіційно та напишіть звіт на Експлорер. Ми всі будемо дуже вдячні!
Ну і спостереження для Східної Німмечини: якщо є ліс – значить є бункер. В основному тут поля. То ж, хазяйновиті німці, просто так густому лісу простоювати не дадуть. ??
Фото: Автора, Святодія, Васіча
Сподобалася стаття? Тоді підписуйтеся на наш Телеграм канал щоб знати більше! Наприклад:
