А чи знали Ви що під вершиною гори Микулеска є справжній бункер з великою кімнатою, двома входами та коридором? Я зайшов у нього з однієї сторони гори, пройшов під самою вершиною, непомітно вийшов з другої сторони і раптово крикнув у спину друзям: «Hände hoch!» ?
У першу світову війну тут знаходилася потужна лінія оборони. Після війни залишилися кілометри шанців та колючого дроту, відра гільз та розсипи шрапнелі, а також великі бункери для ночівлі. Потім була друга світова. Багато де в Карпатах можна побачити ехо війни. Але таке величне та збережене є лише тут.
В одному з бункерів на Стайках
Вхід в бункер на горі Микулеска
1915, лежала поруч
«Срайки?! Та це ж люди мало не на кожній горі таке роблять…» – здивуєтеся Ви, і правильно зробите. Мало хто чув про них, а тим більше ходив по цих горах. І хоча Стайки та Микулеска знаходяться в самому епіцентрі чорногірського туризму – Дземброні; жереп там не проламаний а стежка не протоптана. Це справжні дикі Карпати де навіть місцеві афини не збирають. Машиною сюди не під’їдеш, а по жерепу два з половиною кілометри від табору до гори Микулеска ми долали пів дня. А потім стільки ж назад. На весь похід зі Львова і додому ми витратили повних три дні що перевищує бюджет стандартних вихідних. Звичайно, нас трохи затримували нові чудові ракурси на гори Піп-Іван та Смотрич. Але основна причина такого низького темпу була в скелях, лісі і жерепі. То ж я сміло пишу цей звіт не боячись зПопсити і цей кусок Карпат. Він за себе ще постоїть.
Гора Смотрич з Микулески
Гора Стайки
перехід з г.Микулеска на г.Стайки
Через жереп звісно що
Шукаємо дорогу в жерепі
Коротко про головне в цій статті:
- Гори Стайка та Микулеска знаходяться паралельно відрогу г. Піп-Іван – полонина Веснарка
- Старт маршруту від села Явірник, ночівля на полонині під горою Стайки. Як альтернатива є колиба але коло села і без пічки.
- Ми дослідили чотири бункери що викопані в товщині гір. Ці бункери просторі та придатні для життя навіть зараз. Води коло них ми не бачили.
- Бункери знаходяться між вершинами гір Стайок та Микулески. Цей перехід повністю заріс жерепом. Можливо в ньому є ще цікаві об’єкти яких ми не знайшли.
- Протягом всього походу ми зустрічали шанці, багато попадалося ржавого заліза, гільз, колючого дроту та інших атрибутів війни.
- Хронометраж маршруту такий:
- Львів – село Явірник: 6 годин машиною
- с. Явірник – Полонинка під Стайками: 5-6 годин
- Полонинка під Стайками – г. Микулеска: 4-5 годин в одну сторону
Колиба дорогою до г. Стайки
Захід сонця над ПІЧ
Саперка в лісі якою колись копали окопи
Гора-тризуб Стайки. Цим жерепом ми йшли
Перший знайдений бункер в жерепі
Бункер під г.Стайки. Тут можна стояти в повний зріст
Ура! Я пройшов жереп
Диміли синії Карпати
Валялося на полонині
Шанці дорогою до г.Стайки
Деремося на перший зубчик Стайок. Фото Міші
Обід на г.Микулеска
Ну а тепер все по порядку як воно було.
Зміст Сховати
День 1: Добирання
Про об’єкт мені розповів Василь Фітсак, місцевий гірський рятувальник і співавтор більшості сучасних карт по горам. Він був вражений тамтешніми бункерами та їх «сохраном». То ж розповів про них мені під час дослідження печери під г. Піп-Іван.
Ми виїхали зі Львова о 8 ранку. Маршрут обрали через Бібрку, Франківськ, Коломию та Верховину. На 14 жопня припало аж три дні вихідних підряд. То ж ми побоювалися що траса на Буковель буде перевантажена. Але все пройшло без пригод. Коло ресторану і магазину в с.Ільці ми поклонилися верховинському Хот-Богу, лиҐнули си Опілля та й рушили в сторону Дземброні та Щибеного.
Як тобі хот дог з салом?
Дорогою до с.Дземброня
В селі Явірник місцеві мешканці любязно дозволили лишити машини в них на подвір’ї. Пакуємося, переодіваємося і вйо в гори. Засиджені батони прагнуть руху, щоб не зростися чого доброго. Йдемо селом в сторону с. Щибене, минаємо лісовозну дорогу праворуч і коло крайньої хати з капличкою стукаємося у фіртку. Стежка на г.Стайки пролягає через їх подвір’я.
Далі нас чекає затяжний але прочищений серпантин через ліс на полонину. Ним ганяють худобу, то ж туристи з рюкзаками теж почуваються тут цілком комфортно. Йдемо та милуємся золотою осінню. В Карпатах вона наступила на кілька днів раніше ніж у Львові, тішачи нас теплими ламповими кольорами лісу.
Початок маршруту
Стежка на полонину
Ну і трішки золотої осені у статтю 🙂
Полонина простяглася по хребту в сторону г. Стайки і займає добрячу третину маршруту. На ній є потужне джерело коло зруйнованої хати, недалеко колиба з цілим дахом, багато дров та коров’ячого гамна. По всіх ознаках видно що ведуться нормальна гуцульська господарка, робиться сир та винищується ліс.
тут хтось копав «по війні»
Залишки снаряду на стежці
Вихід на полонину
Ура! В горах зявився зв’язок!
Перший вид на г.Стайки
г.Смотрич
Гора ПІЧ
На порозі колиби нас зустріли не відра, казани та колотівки, а гільзи та частини гранат. Всередині просторо, влізеться 8 людей. Пічки немає, але є нормальне місце для багаття. Чисто та прибрано. В колибі можна було б і заночувати якби йшов проливний дощ, дах цілий. Але зараз погода чудова і на наступні дні нічого поганого не прогнозували. То ж ми йдемо далі.
Фото колиби, може комусь пригодяться
Від колиби є два шляхи до полонинки з джерелом. Один йде низом попри ліс без набору висоти. Він починається втоптаною дорогою, долає кілька вориння і далі заходить в товщу лісу. Другий йде верхом по лисій полонині і потім потрапляє в той же ліс. Туди ми йшли нижньою стежкою. Назад верталися верхньою. Про те що нам потрібно йти саме до цієї полонини ми дізналися із звіту та GPS треку. Вона розташована найближче до вершини на висоті 1500 метрів і має аж два джерела води.
Дорога від колиби в сторону г.Стайки
Направо підеш, Смотрич знайдеш. На ліво підеш – Попу Івана знайдеш
За мною гори Стайки і Смотрич
Поки хлопці в карти бавляться 🙂
гора Піп Іван Чорногірський (ПІЧ) і обсерваторія
Сонце сідає а ми ще навіть в ліс не зайшли
Доволі швидко стежка закінчилася і ми залишилися сам на сам з хвойовим лісом та мохуєнними галявинами. Відстань між смереками замала щоб ти нормально влізся з рюкзаком. Сухі гілочки то і діло норовлять виколоти очі. Схили такі стрімкі, що стоїш по суті на одній нозі а другою висиш у повітрі, тримаючись вертикально лише завдяки лижним палицям. Йдемо від галявини до прогалини потроху обдираючи рюкзаки та каремати. Починає смеркати….
От так і йдемо попри шанці
Все що лишилося від солдата
Звісно що ми дігери і світла в нас хоч у космос світи. Але в горах це неправильне рішення. Якшо ввімкнути ліхтарі то крім точки перед собою нічого не будемо бачити. В такому випадку дуже легко згубити навіть ту примарну стежку якою ми йдемо. То ж скільки було можливо ми карабкалися довірившись власним очам. Десь за триста метрів від галявини ми нарешті повмикали ліхтарі і побачили під собою стару австрійську саперну лопатку. Напевно нею колись копали ці всі шанці вздовж яких ми йдемо.
Стемніло. Почали попадатися артефакти
Стара саперна лопатка
Ура, будемо пити Опілля з келихів!
Секс з нічними Карпатами продовжувався, але вже при світлі. Ніби все гарно видно, ніби тобі приємно і ти отримуєш задоволення тут в глушині з друзями, але все рівно хочеться пошвидше кінчити все це. На галявину ми вийшли вже по азимуту. Поцарапані та схарені перестали шукати старі райштоки та військові дороги, а йшли напролом як ведмеді. Забігаючи наперід скажу що до галявини є відносно «нормальна» стежка. Але вона закінчується коло озера і далі все рівно лісом напряму. То ж дорога назад була коротшою ніж сюди, але не сильно. Тільки що при світлі.
Місця на галявині є на цілу дивізію, води також. Готуємо кашу кус-кус з м’ясом. Над гречкою вона має одну суттєву перевагу: достатньо просто закип’ятити воду і каша вже готова. А далі сидимо коло вогню, ділимося своїм життям, стаємо ще ближчими друзями. В перший день походу завжди є багато енергії, то ж можна сидіти хоч до ранку. Та ми знаємо що сьогодні це була лише прелюдія, «прєдварітєльні ласки». А справжній секс з Карпатським жерепом нас чекає завтра.
Вечеря каша кус-кус з тушенкою
День 2: Бункери на Вершині та в Жерепі
На висоті 1500 метрів спиться завжди гуд. Особливо коли добряче виговорився перед тим. Надворі аж 6 градусів тепла і немає ні вітру ні роси. Правда місце тут, на галявині, стріляне. Ймовірніше за все якісь люди могли загинути. Якщо ти чутливий до біоенергетики то це заважати кошмарами. Можливо тому о 8 ранку всі вже мили казанки та гріли воду на пальниках. Щоб не витрачати часу ми снідаємо сухими пайками. Це ще одне нововведення яке суттєво змінило туристичні ранки за останні 10 років.
А де сніданок?
Знайшли коло вогнища
Від галявини до гори Стайки стежки немає. Ніхто сюди не ходить. Тому можна йти як напряму, так і через хребет. Ми обираємо другий шлях, тому спочатку з галявини даємо правіше, а вже по хребту лівіше і виходимо на перший зубець. І тут нас і накриває ейфорія. Ми вперше бачимо настільки захоплюючий карпатовид! На півдні димлять «синії Карпати», на півночі величний Смотрич сторожить шлях до Попа-Івана. Восени в Карпатах немає такої димки як у всі решта пори року. Жовте світло додає пейзажу теплоти а надмірний ультрафіолет не палить твою сітківку тому все можна гарно роздивитися. Картинка в природи получається дуже чітка та контрастна, неначе оброблена якимось фотобогом.
Дорога з галявини на г.Стайки
Перший карпатовид
Десь там Румунія
Початок безлісої ділянки на Стайках
Самі вершини Стайок тут
Ношу з собою портативний вітровказ
Незвичний ракурс на ПІЧ і обсерваторію
Прапор це багатоцільова річ. Ним не тільки можна вітер вимірювати, а й від нього вкриватися
Є сніг!
Рушаємо далі на Стайки
Гора Стайки унікальна. Вона має аж три зубця і важко сказати де саме вершина. Здалеку вони всі три зливаються в одне ціле утворюючи тризуб. Під горою ми надибали невеличкий бункерочок у лісі. Жерепу поки що тут немає. Як і шанців, вони закінчилися нижче на хребті. Зі Стайок неозброєним оком видно капличку коло Обсерваторії, в бінокль бачимо як хтось пробує спуститися в печеру. Вдалині є Говерла, під нами село Дземброня та навколишні присілки. Краєвиди звідси на стомільйонів пікселів. На відміну від Чорногори, гора Стайки трішки нижча і якраз дає змогу нормально побачити як і низлежащі долини, так і сусідні висоти.
Перед нами гора Микулеска, там має бути головний бункер
До неї йде така сяка стежка. Але в жерепі вона зникає
Перший бункерок під Стайками
Хтось щось тут палив
Ну а що було далі я описувати не хочу, бо інакше цензура забанить. ? Дорога зі Стайок на Микулеску це справжній Карпатський hard core. Чотириста метрів жерепу ми додали півтори години. Стежки тут немає і бути не може. Хвойові гілки б’ють по писку, лізуть в очі та вуха, хвоїнки вже навіть набилися в труси і кусають мене в дупу. Для того щоб рухатися вперед потрібно задіювати абсолютно всі наявні м’язи спини, рук, ніг та шиї. Такий от універсальний карпатський тренажер. А ще воно лупить тебе по кістках як беркутівець дубинкою на євромайдані, лишаються характерні сліди. Після цього походу ароматизатор «Хвоя» в СПА салонах та саунах в мене ні з цим добрим вже не асоціюється. Навпаки, чуючи його я інстинктивно примружуюся готуючись получити гілкою жерепу по обличчю.
Фоткаємо наший секс з Карпатами
Як треба йти: Зі Стайок правіше від галявини до галявини. далі напряму до 2 каменя. Фото з нього.
Та все погане колись закінчується. Зі Стайок ми пішли до другого каменя (на місці зрозумієте) а звідти гребенем. Це оптимальний маршрут. Майже перед початком підйому на гору Микулеску ми знайшли ще одну кімнатку і там був бункер. Він розташований троха нижче характерної позицій снайпера. Якшо йти в темноті запросто можна провалитися в бункер і щось собі зламати. Обидва ці бункери доволі типові. Вхід щоб можна було ввійти зігнувшись, всередині коридор десять метрів і кімната де можна стояти на повний зріст.
Вийшли з жерепа
Бункер в жерепі під Микулескою
місце для Снайпера
Бригадир пошурував на Микулеску
Куди спішити якщо тут такий вид на Смотрич!
Вершина гори Микулески складається з двох частин. Та що ближча до Стайок має величезну яму у підніжжі. Від ями йдуть шанці до входу в бункер. Бункер розташований під вершиною і є видовбаний у скелі кирками. Всередині бункеру є велика кімната і сліди де вони хотіли продовжувати копати. В кімнаті є плоска підлога та висока стеля, можна розмістити до чотирьох наметів. Далі йде довгий вузький коридор на північ і ще один вихід у шанці. Звідси можна вибратися на вершину та налякати своїх товаришів.
Вхід в бункер під Микулескою
Гора над входом в бункер
Коридор в головну кімнату
Сама кімната
Тут багато місця і теж можна стояти в повний зріст
Вихід з іншої сторони гори
Якщо пройти 100 метрів на північ то буде географічно найвища точка і власне вершина Микулески. В ній є ще один бункер з красивим арочним входом. Всередині розташовано дві кімнатки і гнила колода. Її напевно колись використовували як лавку.
Обідаємо на Микулесці
Ну і краєвиди з цього ресторану!
Шанці на вершині гори Микулеска
Вхід в бункер під самою вершиною
Для масштабу і метеопрогнозу 🙂
За входом коридорчик
Далі кімната
В кінці першої кімнати є ще маленьке продовження
Вид з головної кімнати на вхід
Вид на головну кімнату з другої кімнати
Розкладаємо намет?
Цікаво чи тут щось не загубили
Була вже третя година, ми були вийшли о 10 ранку. Гарно підкріпившись та насолодившись Срайкою з видом на Попа-Івана ми рушили назад. Хоч психологічно і не хотілося знову залазити в цей жереп, але дертися ним в темноті ще менше хотілося. Ми ще у Львові запаслися окулярами. Це хоч трішки додавало комфорту та безпеки, про очі не треба було думати.
Прощальний погляд на Стайки. З жерепа ми такими їх більше не побачимо
Знайдено тут на місці
Заглушка від гранати?
Перший зубець Стайок перед спуском до галявини ми траверснули. Там праворуч йде залисина і можна дертися по її межі. Ну а далі хвойовий ліс, ЖПС та азимут. Майте на увазі, що знайти свою галявину в погану погоду чи з розрядженим телефоном може бути доволі важко. То ж розраховуйте свої сили та заряд батареї. Це маршрут явно не для початківців.
Шукаємо дорогу в Жерепі
Так виглядає людина яка щойно вийшла з цього хвойового пекла
Далі по самому схилу Стайок тільки Ялівець. Йти можна
Аж не віриться що ми це туди назад зробили
Для навігації, стежка до вершини Стайок
На Стайках. Далі спуск вниз
В таборі ми були коло 7 вечора, ще засвітла. Усі учасники походу бувалі туристи, та втома відчувалася. Поївши та підлатавши шкари Бригадира ми вирубалися спати.
Зато як міцно після цього спиться!
День 3: Повернення до реальності
Вранці знову +9С і немає роси. Хоч на сусідніх галявинах вона є. Містика? Досліджуємо місце ночівлі на предмет військових знахідок. Є кілька гільз від шрапнелі що не розірвалися. Вони радянські по ДСВ. Є корки від гранат, згнивший чорний метал. Також знаходяться австрійські гільзи 1915 року. Тобто це місце пережило дві війни і тут тривали бої. Нам повезло, ніхто не «пожартував» і на місці вогню набоїв закопано не було.
Фото напамять перед поверненням додому
Бригадир знайшов в лісі непомітну стежку яка йшла в сторону колиби. Це нам троха пришвидшило шлях назад. Але коло мутного озерця що не позначене на жодній карті стежка повернула праворуч в сторону окопів і зникла. Мусіли знову йти буреломами. А цікаве озеро чи то пак болото. В такі часто викидали зброю та інші артефакти. Далі почався стандартний бурелом. Ми йшли по азимуту до галявини яка передувала полонині. На галявинах закінчилися воронки від диких свиней та почалися коров’ячі міни. Тут вже пряма дорога на полонину і назад до машин.
Озерце по дорозі до полонини. Нам праворуч
Далі йдемо вздовж шанців
Троха розчистити і можна воювати
Вихід на першу галявину. Якщо йти від колиби до галявини де ми ночували то все треба робити навпаки 🙂
Друга галявина перед полониною
Вид з полонини на ліс. Стежка починається там внизу, не на хребті.
Вже тричі поспіль я йду в гори саме в цей час – 14 жовтня і тричі маю гарну погоду. Звіти з попередніх двох мандрівок є 2018 тут і 2017 тут. Очевидно що це гарний час і потрібно перетворити його у традицію. Коло машин ми були о 14 годині, купили в господарів смачнющого сиру і ще через 6 годин проригалися на узбіччі коло об’їзної Львова. Настільки разючий був контраст між екоделічними Карпатами та уєбаністичною метушнею міста.
Впевнено крокуємо до ммммашин 🙂
Назад ми йдемо по самій полонині, скидаємо висоту
Кожен температуру відчуває по свому
На полонинці є ще таке от укриття від дощу
Місцеві слідкують щоб полонина не заростал
Сюди добре йти взимку. Тоді сніг накриє Жереп і легше буде дістатися Микулески. Заодно буде вода та ночівля на вершині в бункері. Також це місце ідеально підходить для зйомок історичних фільмів про війну.
Вказівник на дереві перед виходом на полонинку
Ото я розумію Рюкзачище!
ну і релакс для очей та біль для колін
Вихід в село
Після карпатського жерепу колючий дріт він може гнути голими руками
Панорама зі Стайок на Чорногору і Микулеску
Ось карта як ми йшли. Виглядає все просто і близько…. А насправді коби ж то. 🙂
Дякую всім за увагу і що дочитали аж сюди. Шарте цей пост друзям та йдіть разом у Карпати! А ще підписуйтеся на наш телеграм канал щоб нічого не пропустити. Наприклад:
