«Невже на вершині двохтисячника може бути печера? – подумаєте Ви. «Хіба Чорногора не ходжена переходжена, що там може бути нового»? І я так думав аж поки власним шоломом не простукав найвисокогірнішу печеру України, що на горі Піп-Іван Чорногірський. Вхід до печери знаходиться на висоті 1962 метри, лише на 58 метрів нижче від обсерваторії. Печера тектонічного типу. Всередині є два великих зали, кілька менших кімнат і ходи між ними, в сумі десь 200 метрів довжини. На відміну від печери під Петросом спуск сюди не вимагає альпіністського спорядження. Тим не менше, ця печера є «жива», можливі обвали. Тому вхід у неї ми заклали камінням щоб хтось випадково не впав всередину.
Всередині першої зали Спуск в печеру неширокий Після проходження всіх ходів троха брудні, зате щасливі! Два роки тому місцевий мешканець показав рятувальникам вхід в печеру. Але він далі першої зали не йшов. Рятувальники, на чолі з Василем Фіцаком, спустилися далі і зняли про це відео. То ж ми, ймовірніше за все, були лише другою групою яка тут побувала. Це неймовірне відчуття коли ти серед перших торкаєшся нового, незвіданого кусочка Карпат! Жодних слідів людського перебування, написів чи потертостей на стінах. Лише капельки води що мирно відблискують у світлі твого ліхтарика.
В одному з залів Печери Досліджуємо останню найвужчу ділянку Василь хто показав нам вхід в печеру Наступним етапом повинна бути топозйомка печери і внесення її в реєстр. Потрібно провести грунтовну розвідку. Цілком можливо що печера має продовження які зараз є завалені. В майбутньому рятувальники планують використовувати її як частину тренувального комплексу на горі Піп-Іван Чорногірський (далі ПІЧ).
і що там? Один з входів веде на йуХ Ноги пройшли, тепер ше тулуб. Схематична мапа. Розміри на око, масштабу не дотримувався Я познайомився з Василем під час дослідження шахт в Калуші. Як це часто буває в нас виявилося багато спільних знайомих по Карпатам. Василь розповів про печеру коло Обсерваторії і ми запланували якось її відвідати.
Наступило літо, а з ним і день Конституції та три підряд вихідних. В експедицію на Попа Івана зібралося аж дев’ять людей. Частина, як ото Петро чи Остап, були на іншому Попі рівно рік тому. Для Цезара чи Міші це було чергове провідування вершини, а Льоня, Сергій та два Вови йшли туди вперше.
Дослідники Попа Івана Остап і Вова купили одинакові окуляри Льоня виніс на гору пів хати Неспішно знищуючи хот-доги та перевіряючи якісь бехерівки на заправках ОККО ми за шість годин добралися до Дземброні. Дорога не асфальт, але легкові тут їздять. В самій Дземброні при вїзді є подвіря з надписом «паркінг тут». Що ми і зробили. Хоча багато хто покидав свої авто прямо в центрі села коло дороги.
Наступна велика зупинка – Смотрич. Це полонина де є вода, тіньок і справжня колиба. В ній роблять сир і залюбки продають його туристам. Сир тут тру, зроблений в австрійському мідному казані на дровах. А ціна смішна, 100 грн за кілограм. Це менше за пластмасовий «Російський» в АТБ. Вони би ще тут домашні настоянки продавали… 😉
Дехто з відпочиванців вважає що туризму з нього на нині досить і розбиває табір прямо на Смотричі. Але не ми. Обганяючи різношерсту публіку попри водопади карабкаємося на гору Вухатий Камінь. Звідси вже видно Обсерваторію. А як видно ціль то і йти не так жарко.
На хребті здіймається вітер, стає троха зимно. Під Вухатим Каменем є джерело де можна набрати воду. Поруч, на місці колишнього притулку, розбите наметове містечко. Це порятунок для тих хто вже все випив по дорозі. Бо можна непомітно влитися в чужу компанію і випити все що в них є. А так то недоліки таких масових таборищ очевидні: погана звукоізоляція та запах Полтви навколо.
Ми ж беремо воду з собою і йдемо ночувати на саму вершину. Останній учасник походу піднявся о 19-30, підйом зайняв шість годин. Описувати краєвиди з Попа немає сенсу, краще ніж в Андруховича 12 обручів в мене не вийде ітак.
Температура різко впала до 2 градусів, піднявся прикрий вітер що дув з усіх сторін одночасно. Добре шо дівчатка в коротеньких шортиках та їхні бойфренди у в’єтнамках встигли до цього часу спуститися вниз. Інакше нам би не вдалося спокійно поспілкуватися з рятувальниками за чашкою три в одному. А так наслухавшись житєйських історій ми пішли вкладати всіх гіпер-активних спати. Завтра плануємо прокидатися о 6 ранку щоб дослідити Попу Івана поки не буде туристів.
Вхід в печеру знаходиться на видному місці за кілька сотень метрів від обсерваторії. Аж дивно як його ніхто досі не знайшов. Вхід має розміри десь 30 см на 60 см і веде вертикально вниз. Глибина до дна десь чотири шість метрів. Але на стіні є виступи для ніг, то ж спуститися можна без шнурків. Як і пройти всю печеру.
Ми попадаємо у велику залу яка йде на Схід. Довжина зали десь до двадцяти метрів, ширина коло трьох. В кінці зали є два відгалуження і спуск в підлозі. Цей спуск веде у невеличку кімнатку яка потім з’єднується з одним з ходів. Південне відгалуження має ширину десь 80 см і спуск десь на 6 метрів. Воно закінчується невеличкою кімнаткою три метри заввишки. Далі завал. Тут на моїх очах був відколовся кусок каменю і впав коло ноги.
Східне відгалуження значно цікавіше. Спочатку йде велике, десь 40 метрів завдовжки і два метри завширшки, «приміщення». Вона має невеличкий нахил вниз. Ця зала закінчується вузьким ходом з гострими каменями. За ним стрімко вниз йде вузький коридор довжиною десь тридцять метрів. Розминутися тут двом можна лише вертикально. В кінці коридору ліворуч є спуск в кімнату. Він настільки щільний що Цезар, еталон стрункості і атлетичності, ледве туди проліз. Зате ми тепер знаємо що там далі йде волога щілина вниз, стікає дощова вода. Якшо попрацювати і позабирати звідси завали то прохід можна суттєво розчистити.
Брудні, промокші та щасливі ми вибралися на поверхню. Як тут світло і зелено! Вітер вщух, краєвиди мільйон на мільйон. Сонце швидко сушить бруд на куртці і штанах, роблячи з мене справжнього глиняного Голема.
В печеру нас спускалося лише четверо, ще був Василь Фітсак і Міша. То ж ми розповідаємо решті що бачили і як там всередині. Порівнюючи її з Печерою під Петросом бачу такі плюси:
Безпечніший спуск і підйом
Всередині просторо, можна навіть табір розбити взимку
Вона сухіша і чистіша
Слідів людей, кажанів чи залишків тварин ми не виявили. Але в найдальшому кутку бучили павутину.
Дякуючи Василеві за гостину паралельно збираю речі для спуску. Є плюси і мінуси в розвитку туризму в Карпатах. Плюси очевидні: кращий добробут населення, інфраструктура, ця ж обсерваторія яка стараннями волонтерів зараз стала навіть комфортнішою ніж була за Польщі. Та, на жаль, є і мінуси. Туризм став масовим трендом. Люди часто йдуть в гори непідготовлені до нештатних ситуацій. Чим ризикують своїм здоров’ям і додають роботи рятувальникам.
Інший мінус це комерціалізація природніх пам’яток. Там де раніше були дикі Карпати і незаймана природа, зараз стоять будки з шашликами і китайськими сувенірами. Раніше ти йшов шість кілометрів щоб побачити водопад Гук (Женецький), а потім весь розігрітий скочити у воду. А зараз тут людей як в Яремчі на базарі, навіть труси зняти не буде де. Зрештою це все не нове і описане Лемом у «Врятуймо Космос» ще у 70-х роках. Замінюєш «Космос» на «Карпати» і маєш те, до чого ми поступово йдемо (чи скочуємося 😊 ).
Ми розділилися на дві групи. Одна продовжила мандрівку Чорногорою, насолоджуючись воістину божественною погодою. А Цезар, Сергій, Вова і я пішли вниз. В нас по плану був ще огляд бункерів(ДЗОТ-ів) ПСВ коло Смотрича і Богородчан.
За координатами входу звертайтеся до Василя Фітсака. Ми навмисно не світимо їх в нет для всіх бажаючих щоб не перетворити на черговий смітник. В нас такі люди що як тільки бачать десь дирку в землі то їх так і тягне викинути туди шось. По вінця засипані входи в бомбосховище у центрі Львова чи ДЗОТ коло Богородчан тому яскравий приклад.

Рейтинг (для зареєстрованих користувачів)
1 коментар
Залишити відповідь
Вам також може сподобатися

Водоспади та печера в селі Сукіль

А ви знали про надзвичайної краси водоспади в селі Сукіль? Вони малорозкручені,…

Печери Сколівських Бескидів

А ви знали що коло Сколе є ціла гора що пронизана печерами?…