Всім привіт! Сьогодні розкажу про те, як ми “випадково” пішли кататись на товарних потягах, але проїхали через всі Карпати.
Зустрівшись компанією, ми пішли на особливу точку, де всі вантажні поїзди скидують швидкість. Але з певних обставин нам довелось звідти свалити, тож ми електричкою культурно перемістились на декілька кілометрів вперед.
Успіху цим ми не добились. Чекаючи ще години зо три, ми, накінець-то, зловили потрібний нам вантажний потяг і пригода розпочалася.
Загалом план був простий: доїхати до станції Сколе, а звідти, пасажирським поїздом, культурно вернутися назад.
План існує для того, щоб все пішло не по плану. Дорога до Стрия була нудною. Найцікавіше ж почалось після нього.
На певній станції всі потяги в сторону Карпат зупиняються щоб підчіпити штовхач, тобто ще один або два локомотиви ззаду. Тут деякі товариші накупили зігріваючих напоїв, які потім призвели до того, що замість Сколе ми вже намилилися їхати в Славсько, яке ще за +30 км. шляху.
Потім почало темніти і, звичайно що, тягнути на сон. Проїхавши Сколе я розлігся на керамзиті і, просто-напросто, заснув.
Прокинувся я вже коли ми благополучно пролітали Славсько))))))) Я зрозумів, шо це повна гузиця! Не було іншого свалу як їхали далі, до Лавочного, ще +20 км.
На жаль, була ніч і фоткати шось було без сенсу: проте вживу виглядало реально гарно.
В Лавочному проводяться деякі махінації, тому потяг там зазвичай стоїть 3-4 години. Ми погуляли хвилин з десять і помітили, що неподалік стоїть “заряджений” потяг до Воловця! Щодуху ми помчали туди! Через п’ятнадцять хвилин нас вже зустрічав знаменитий Бескидський тунель!!!!!
Так як мої компаньйони були трішки п’яненькі, вони видумали собі вилізти та піти погуляти по одному з найбільш стратегічних об’єктів України! Чому б і ні, правда? Насправді, робити так категорично не можна і не потрібно. Проте, в той момент, такі дрібниці нас мало хвилювали))))
По зустрічній колії, один за одним, пролітали потяги. Один з них нас таки побачив. Після нього, майже одразу, був другий локомотив і він теж нас побачив 🙁
Ми були впевнені, що нас будуть приймати по станції Воловець. Проте, як бачите, вдало добралися додому 🙂
На станції Воловець ми спокійно зійшли з нашого потягу та помітили, що тут стоїть товарняк на на Львів ! Проте була проблема – весь потяг складався з вагонів-хопперів. Тим не менше, ми його зачепили та поїхали назад!
Непоміченими ми знову проїхали всі тунелі та мости. Це був явно наш день! В Лавочному ми трішки спаллись, проте деякими махінаціями все ж відправились далі. Олії в вогонь доливало те, що за день до того одні придурки вирішили, що буде весело зірвати кінцевик (стоп-кран на вантажному поїзді). Так вони зупинити потяг по Лавочному, де він і так стає в нуль.
Після їхніх діянь, кожен потяг оглядали не лише робочі, а й воєнізована охорона. З нею домовитись на 90% нереально. Тим не менш, ми їхали додому і нас це не хвилювало. Був дуже гарний світанок, але більшу його половину я проспав!
Якби я закінчив на цьому розповідь, то б збрехав, оскільки написав не про всі Карпати. За декілька тижнів до цього ми були зібрались іншою компанією і вже з Воловця відправились далі, в сторону Сваляви.
План дій був простий: їдемо цивільним способом у Воловець, а звідти товарняком до Сваляви. Після двох годин чекань прибув потяг з вугіллям, яке я ненавиджу. Проте вибору в нас не було – ми акуратно закинулись і відправились. Карпатські види з відкритого вагону відкривалися просто прекрасні!
За Свалявою стало нудно, оскільки закінчились гори. Ми доїхали до Мукачева, там благополучно зійшли і поїхали в Ужгород автостопом. Але про це буде інша розповідь.
Сподобалася мандрівка? Тоді підписуйтеся на наш Телеграм канал щоб знати більше. Наприклад:
