На Закарпатті існує ціла мережа покинутих шахт та штолень в яких видобували золото. За незалежності це діло закинули: бо нерентабельно.

Недавно інвестор не відновив виробництво. Причому під землю він навіть не спускається, а переробляє вже добуту “нерентабельну” породу.

Завод, де виробляють золото, це дуже режимний об’єкт, нас туди не пустили. А от по закинутих золотих шахтах може лазити будь-хто! Що ми і зробили 🙂

Вступ

Досвідченіші люди добре пам’ятають шумиху в пресі навколо золотих копалень на Закарпатті. У всіх нас тоді була одна думка: «Крадуть!». Як інакше пояснити нерентабельність видобутку золота? В тонні руди шість грам золота. Якщо переробити стандартну 20-и тонну вантажівку породи, то вийде 120 грам чистого металу. Гроші це немалі, а вантажівка породи, по шахтним міркам – мізер.

Золото в породі знаходиться у вигляді мікроскопічних смужок що навіть очима їх не побачиш. Відділяти золото від породи можна або промиванням, або хімічними методами. Перший варіант і використовувався в часи Кучми. Але він був недосконалий, тому половина золота викидалася з промитою породою. Хімічний метод ефективніший і дешевший. Але тоді цей варіант не дали впровадити місцеві еко-активісти.

В 2019 році іноземний інвестор почав відновлювати виробництво та ставити сучасніше обладнання. А також облагороджувати територію навколо шахт. Тож, поки не пізно, ми вирішили туди навідатися, щоб відносно легко помилуватися золотими штольнями.

Штольні розкидані на схилі гори Кукля. Найвища розташована на висоті 240м.н.р.м, найнижча 160м.н.р.м. Довжина по прямій більше кілометра. Є багато бокових кімнат де вівся видобуток породи.

Усі штольні зараз зі значними завалами. Металеві тюбінги, що підтримують стелю, кимось «дбайливо» вирізані. Найбільш діючою з усіх виявилася не золота, а каолінова штольня. Станом на 2019 рік обладнання було на місці, включаючи прохідний комбайн. Згідно записів, люди тут були менше року тому.

Далі рекомендую читати детальний опис наших пригода під саме цю пісню 🙂

Шукаємо вхід

Під словами «Золота Шахта» я маю на увазі комплекс споруд що включає не лише шахту, а ще й штольні (горизонтальний вхід у виробітку з поверхні), штреки (горизонтальний але без виходу на поверхню), вентканали, фурнелі (вертикальні переходи між горизонтами) і всі решта шахтні приналежності. Всі професійні фотки Васіча. Решту мої з телефону.

—

Колись ми досліджували соляну шахту в Стебнику і там нам захотілося додати пригодам блиску. То чому б не дослідити Золоту Шахту? Карпатський хайвей зі Львова в Берегове минає швидко . Закуповуємся в місцевому супермаркеті та рухаємося в село Мужієво. Одразу при в’їзді звертаємо ліворуч і білою кам’яною дорогою деремося вгору попри виноградники. Орієнтуємося на силікатний корпус адмінбудівлі. (ось координати)

Доволі швидко перед нами постає синьо-білий корпус відновленого виробництва. Поруч запарковані автівки і є, навіть, поліція охорони. Проскакуємо це місце та паркуємося за поворотом, на розвилці коло компресорної станції. Дорога прямо веде до штолень і перегороджена колючим дротом. Дорога ліворуч йде до закинутого стволу шахти.

Перші штольні і адмінбудівля

Компресорну станцію, два входи в золоті штольні, закриту каолінову штольню, величезну адмінбудівлю і будку ретранслятора на вершині гори ми знайшли практично одразу. Але нас найбільше цікавив вертикальний ствол вниз у золоту шахту…

Вже п’ята вечора, а їли ми ше як ранком на Окко в Сколе. Підкріпившись, вирішуємо дослідити штольню номер 29. Широкий і відносно чистий прохід манить своєю прохолодою.

Золоті Штольні

В цій штольні велася або розвідка, або видобуток породи. Тому що всюди є багато бічних вибраних кімнат та прокладена колія. Також присутні фурнелі на інші горизонти.

Спочатку, при вході в штольню, порода була сіра. Але з часом вона почала потроху червоніти як цнотлива дівчина на непристойний жарт. Перед завалом порода мала яскраво жовтий колір що місцями переходив в рожевий. А далі йшов крейдяно-білий каолін. Що порода, що каолін мали консистенцію мокрої глини. Тобто руками їх можна було запросто покришити.

В одному місці ми не могли пролізти і кинули пляшку Опілля вперед щоб звільнити руки. Аж раптом зі стелі відірвалася велика брила золотоносної породи і завалила пляшку. Думаєте ми плакали з горя? Ні! Ми аж завищали від радості! Бо перед нами відкрився прохід в іншу шахту!

Каолінова Штольня

Видуботок золота в Мужієво вівся ще як дві тисячі років тому. В каоліні є жили золотоносної породи (це глина з крейдою). Люди ці жили повністю переробляли і так багатіли.

Заразми перейшли в чисто каолінову штольню, вхід до якої знаходився дещо вище по схилу гори і був за трьома печатками.

Стан каолінової штольні такий, ніби тут щойно закінчилася зміна. Інструмент, заряджені вогнегасники, тюбінги, електрика, лампочки – все на місці. Попід стелю йдуть дві грубезні труби вентиляції. Всередині прокладена колія і на чільному місці стоїть електровоз з причепленими вагонетками.

Фотки не передають ту білизну і стерильну чистоту каолінових шахт, яка тут панувала. Є два горизонти на відстані 10-20 метрів. Видуботок вівся комбайном що стоїть в одному з тунелей другого горизонту. Перший горизонт доволі швидко перекриває завал. Але якщо його обійти, то опиняєшся у великій просторій сніговій печері з безліччю невеликих кімнат. На другий горизонт веде людський ходок по дерев’яній драбині.

Та ми вертаємся назад і, перелізши ще один завал, спускаємся на той же другий горизонт але вже по колії. Тут раптово починає пищати дозиметр! 0.6-0.8uSv. Не смертельно, але робітники дозу могли і отримати, якщо це тільки не радон.

На другому горизонті суттєво прохолодніше ніж на поверхні, лише 16 градусів. За рахунок цього зі стелі звисають величезні і надзвичайно м’які грибки. Вони нагадують цукрову вату чи комір зимового пальто.

Ось як ми каталися на електровозі в коаліновій штольні!

На другому горизонті стояв ще один маленький електровозик який, о щастя, був заряджений. То ж Васіч урочисто провіз нас 200 метрів до кінця тунелю де стояв чеський гірничий комбайн. Якби в шахті була електрика я думаю він запросто би завівся і продовжив проходити тунель. А так то просто гарний об’єкт для фоток!

Вертикальний ствол в Золоту Шахту

Вийшли нагору ми вже затемна і переїхали до вертикального ствола в шахту. Це доволі віддалене від людей місце і можна спокійно заночувати в наметах. Повний місяць, вид на вогні Берегове. Ще би вода тут була то можна пластунський табір робити. Пробую заснути та не можу. Не пройшло і доби а вражень як за тиждень. Голова хоче це все переварити, а тіло вимагає спокою.

Вранці ми виявили що жорстко лоханулися з водою. Ми розраховували на дощ і навіть купили дощовики в Берегове. А була реальна спека і води в нас нема. Їхати десь далеко влом.

Васіч спустився в ствол перший і виявив що далі вниз драбин нема. Всі підчисту зрізано. Тобто треба лізти по арматурі. А ще, в нас лише одна система. В принципі лізти можна і без страхівки, але для чого ризикувати? Друге але, що в шахті жарко. Там порода окислюється повітрям і виділяється тепло. То ж без води там ходити не в кайф. Тому довго вагаючись ми все таки прийняли рішення спуститися туди іншим разом. А натомість пішли дослідити ще один вентиляційний ствол.

Ось яка там глибина:

Вентствол знаходиться коло однієї заваленої штольні номер 23. Спуск вниз десь двадцять метрів на шнурку. Всередині є приблизно п’ятсот метрів ходів. Закінчується все новенькою бетонною забутовкою. Таке враження що вони ізолювали головну шахту від бокових непотрібних штолень.

Стан штольні плачевний. Все вирізане, таке враження що за кілька років вхід самозавалиться. Один вузьких завал вів на поверхню. Я тихенько проліз, підкрався до вентшахти ззовні і гучним голосом спитав «Хлопці! Що ви тут шукаєте?!»

Підсумки

На цій оптимістичній ноті я завершу статтю по золотих шахтах. Місце реально цікаве та незвичне. Тут або відновлювати добування Золота, або облаштовувати атракцію для туристів. Для чого такому добру пропадати!

Сподобалися Золоті шахти? Тоді підписуйтеся на наш Телеграм канал щоб знати більше! Наприклад: