«В Карпатах лежить ще багато збитих літаків війни».- таким був ключовий меседж мого звіту з літака Юнкерс-88 коло гори Яйко Ілемське, Долинський район. Та багато людей відносилося до цього твердження скептично. Мовляв: «Вам чисто випадково повезло знайти один літак! От і тіштеся, всіх їх давно вже здали на метал місцеві вуйкИ».

Та не пройшло і пів року як Андрій Кірянов дав наводку на Ярослава і ще один літак, на цей раз Юнкерс-52 коло Буковелю. Цей літак розташований настільки близько, що його навіть було б видно з оглядових майданчиків якби він там просто сів, а не розбився. Тим не менше місце його падіння цілком може бути на ваших зимових селфі з лижами.

Двигун від літака

Ми знали орієнтовне місце де літак лежить, знали що його добряче покрамсали за совєтів і що не ми одні про нього в курсі. Останній момент найбільш важливий. Тобто якщо ми хочемо хоч щось побачити – то потрібно поспішати вже і зараз. Нагадаю сумну історію літака коло Яйка Ілемського. Ми на кілька тижнів затрималися з його пошуками через негоду і свята. Коли нарешті прийшли на місце падіння, то половини деталей вже кудись зникло. В той же час дуже схожі залізяки з’явилися в продажу на інтернет аукціоНах.

В нас є хороша багаторічна традиція святкувати день народження Любка в горах. Ось вже як шістнадцять років підряд ми йдемо хто зна куди щоб випити за його здоровлє. Компанія змінюється, місце кожен раз інше: незмінним залишається тільки Люпко. Якщо минулого року була «Овуляція-2018», то цього року Любко назвав акцію з пошуку збитого літака «Хеллоуінське Опришництво». Бо де Довбуш – там і Опришки, тобто ми.

«Лучший мой подарочєг, ето ти» ?

Любко-іменинник

Є дві системи як ефективно їхати в гори на вихідні. Перша: можна виїжджати з міста в п’ятницю ввечері, ночувати десь в горах і зранку мати цілий день на подорож. Ми так і робили коли шукали літак під Яйком. Але це добре коли не треба йти пів ночі до місця де впасти спати. А можна виїжджати зі Львова о 3-4 ранку і бути на тому ж місці за схід сонця. Так не потрібно йти в темноті до місця ночівлі, але зате спиш і киряєш менше. Любко, Глобальний, Ромко та Hvvi-шний Василь поїхали в п’ятницю. А Sunnyman, Бригадир і Я – в суботу.

Хата на полонинці

Всередині просторо і чисто

Третя ранку, мене будить телефон аж за 5 хв до будильника:

– От заварений в люк! Що за водокАнал так рано дзвонить!, – думав я.

– Ну що ви там, вже виїхали?, – радісно спитав голос Люпка.

Вони якраз готували гречку в колибі і «сушили підштанки» після зустрічі зі «смотрящим» за звіриною в горах. Я побажав їм «надобраніч – смерчу наніч» і пішов будити друзів які заночували в мене дома. Спільна ночівля це не лише посиденьки на кухні, а й суттєва економія часу на добирання вранці.

Свіжі ведмежі сліди на дереві

Смотрящий

На газовому пальнику підштанки не просушиш 🙂

Ефективний спосіб швидше закип’ятити чай

Ну а далі порожня дорога до Буховєля і парковка коло дальнього возера. Звідти потрібно три години йти до маловідомої колиби на заниканій полонинці в самому серці Горган. Там ми, по плану, залишаємо в хаті усі важкі речі і лише з власною зайвою вагою йдемо займатися боді-шейпінгом у Жерепі.

Якщо не знати де ця хата то можна її на полонинці в туман і не найти

Всі важкі речі лишаємо тут

Хоч це і малоходжені Горгани – найдикіша частина Карпат, та шлях до полонинки надійно промаркований пластиковими пляшками та фантиками від цукерок. Вони лежать обабіч стежки і чітко вказують напрямки не тільки до колиби, а й до всіх найближчих грибівниць. Гм, а як тут люди орієнтуються взимку коли сніг? ? Та Йой, що я таке дурне придумав: звідки гриби в горах взимку! Тому цей літак і пролежав ту стілько років. Бо навіть зараз доїхати до полонинки можна лише на вузькому квадроциклі і то з бензопилою.

Дорога до полонинки

Колись тут рубали ліс, от і полишали металобрухту…

В горах відновлюєшся значно швидше ніж в місті. Тож друзі в колибі встигли файно виспатися після нічних пригод в лісі і вже з нетерпінням чекали на нас. Любко навіть вийшов кілометр назустріч. Швидко поївши смачними саморозігрівними пайками з Хайлендера ми рванули догори як навіжені. Ще б пак, всім хотілося дізнатися чи є там той літак взагалі! А якщо його не виявиться, то бити Голема до нестями ? Ну і бажано ще вернутися назад засвітла.

Протестовано Барбосом, мнєсо справжнє!

Ага, так от чого вона стіко років простояла!

В колиби ще зберігся автентичний дерев’яний дах!

Від полонини до літака потрібно було ломитися стрімко вверх. Юнкерс, по суті, мав лежати в жерепі у точці «Зю». Саме тому його і не розтягнули лісогуби бо їх просто так високо не буває. Впав би літак у ліс – то і гайки б не лишилося. Впав би трохи вище на цекоти – туристи б розтягнули на сувеніри.

Дорога вверх до літака.

Спочатку шось було прорізано трохи

А далі пішов бурелом

На підйомі «маркованих» стежок вже не було. Дуже б мені пригодилася розтяжка в стилі Жана Клода Ван-Дама, колоди переступати. Час від часу траплялися старі райштоки, але вони йшли не туди куди нам було потрібно. З певної висоти ми зайшли у хмару, земля і гілки жерепу навколо вкрилися шаром снігу. Його якраз вистачало щоб обморожувати руки і слизьгати наші ноги. Та снігу було замало щоб нагнути жереп до землі і так зробити нам прохід. «Якщо жереп любиш – то він пускає», казали мені мудрі люди. А ми його не просто любимо, кохаємо! Тож десь після сорока хвилин взаємних ласк та обнімань ми втратили в жерепі одного свого товариша….

У пошуках букви Зю

Ну, і куди нам йти далі?!

Ну, і куди нам йти далі?!

Дороги тут немає. Просто деремся Жерепом

Ми добрячих десять хвилин йшли через весь цей мордохльост на звук Ромкових охканнь, ахканнь та прицьмокувань. Його ріст дозволяв бачити поверх жерепа. Розгледівши в тумані характерну прогалину він стрімголов телепортувався до неї.

Звільнившись від лагідних обіймів жерепу я аж сам зробив два рази Ку. Ще б пак! Адже по центру прогалини лежав ДВИГУН! І не просто двигун від якогось трильовщика, а характерний авіаційний карлсон з поршнями по колу. Коло двигуна на купі валялося ще багато всякого залізяччя. Ура, бити мене не будуть. Нижче додаю світлини з коментарями цього всього аби було для історії.

Після програшу в першій світовій війні Німеччині заборонили будувати військові літаки. То ж під транспортним соусом вони клепали вантажні Юнкерси-52, але із «недокументованою» можливістю довстановити ще два двигуни і пару кулеметів. Коли прийшлося захоплювати світ то німці швидко переобладнали вантажні Юнкерси під військові потреби і пустили їх на фронт. Після війни цей цей Юнкерс ще довго служив у різних країнах в цивільній авіації здобувши славу автомата Калашнікова серед літаків. Навіть зараз в каталогу Люфтганзи числиться цей літак. То ж нам цікаво було скільки двигунів було тут…

Вдосхочу надивившись на це чудо техніки ми ще трохи пройшлися по прогалині де не було жерепу. На щастя снігу тут стало менше ніж на вершині звідки ми прийшли. В очі кидалися свіжі ямки в грунті, кусок хліба поруч із залізяками і упаковки від батарейок Крона. Тобто хтось тут копав з відносно дорогим апаратом Фішер, ну або з імпульсним Піратом. Дуже захотілося щоб зараз пішов густий лапатий сніг та вдарив мороз. Він би унеможливив коп і все це могло б спокійно лежати собі далі до весни… А там буде видно, може цей звіт підніме інтерес до цього літака.

Неподалік першого двигуна ми знайшли другий і третій, десь до ста метрів відстані. Тобто всі три дирчика є на місці ще й відносно недалеко один від одного. Напевно ця прогалина власне і утворилася від падіння літака і ще досі не заростає. А потім літак згорів(спалили), весь дюралюміній поплавився. Така ситуація могло статися якщо літак летів занизько та зачепився за хребет. Наприклад він збився в темноті з маршруту і просто не знав що знаходиться в горах. Через це пального були повні баки і він добре горів.

Інша версія що його збили коло Коломиї і тут він просто впав втікаючи додому. А потім літак спалило КГБ чи місцеві піонери. Бо всесоюзний АН-2 був жигулями в порівнянні з німецьким Мерседесом тридцятирічної давності. А потім браві піонери оплавнений дюраль здали на металобрухт. Чув інформацію що до 70-х років цей літак ще був у відносно «хорошому» стані.

З прогалини в сторону колиби жереп був трохи більше втоптаний ніж всюди решта. Це наводило на певні роздуми та суттєво полегшувало просування вперед і вниз. В принципі, це старе залізо не шкода, хай собі забирають. Шкода людей що тут загинули. Шкода якщо це місце заросте жерепом і через п’ятдесят років ніхто про нього не згадає.

Андрій Кірянов висунув гарну ідею: встановити пам’ятні таблички на місцях падіння літаків. Я цю ідею повністю підтримую та буду йому всіляко йому допомагати. Якщо Ви бажаєте долучитися то пишіть йому в приват. Він багато років займається літаками, має авторитет у цій сфері і знає схожі місця по всій Україні. Можливо хтось має вихід на Буковель і вони згодяться допомогти. Це пам’ятник буде видно в бінокль з оглядового майданчика.

Ну а далі був традиційний вечірній колибінг, співання пісень, дертя горлянки та намарні спроби розпалити скандинавську свічку з горіхового поліна. Що ми йому вже тіко не робили – а горіх не горів навіть у пічці. Треба з цього дерева сауни і колиби робити, може довше стоятимуть. Приємно нам було згадувати аналогічні дні народження рівно десіть років тому на Молодій, чи лякання медведя в колибі під Яйком Ілемським, яку власне і спалили. Обіцяємо продовжувати цю традицію Опришківства і на наступний рік. Довольні собою та сьогоднішнім днем йдемо спати.

Вночі було непристойно тепло. Ми виїжджали зі Львова при – 5, а ту в горах на пурєдній висоті стало плюс десіть. В жару воно довго не спиться…. То ж поприбиравши колибу і лишивши її в кращому стані ніж було до нас ми всі разом пішли боротися з «маркуванням» стежки. Користь від цієї роботи подвійна: і Карпати стануть чистіші, і літак роззявам важче буде знайти. Якщо ж Ви адекватно-зацікавлений цим літаком то пишіть будь-ласка Андрію. Він надасть точні координати. Також ми обоє будемо дуже вдячні за будь-яку інформацію по інших можливих місцях загибелі літаків в Карпатах і не тільки.

Дякую всім за компанію, душевний настрій і чудові вихідні.

Зацікавило? Тоді підписуйтеся на наш Телеграм канал щоб довідатися більше!