Що є спільного між Полтвою (підземною річкою Львова) та Чорнобилем? Легше знайти що в них є відмінного… Обидва об’єкти мають чітке табу в головах людей. Попасти в Зону це таке ж «но-но» як пройтися колектором під всім центром міста.
Так там же фонить (читай смердить!), неможна, небезпечно. Я з того всього сміюся. Небезпечно там де стріляють чи п’яні літають на машинах. А в Зоні, як і в Полтві, просто цікаво.
На жаль, окупанти грубо вторглися в радіоактивну зону відчуження. Там, де раніше люди ходили лише в костюмах і з дозиметрами, вони розбили табір. Там, де раніше так фонило що навіть фотографуватися не зупинялися, вони в окопах жили тижнями.
Як зараз поживає Зона? Достеменно невідомо. Мінні поля, радіоактивна пилюка та прикордонники з автоматами охороняють її від небажаних гостей. Чорнобильська Зона Відчуження (ЧЗВ) це буде першу місце, куди я поїду після перемоги. А зараз дивимося як це все виглядало до війни.
Якщо коротко:
- Ніфіга там не фонить, загальна доза за 2 дні не перевищила 0,01mSv при безпечній нормі в 1 mSv. І то ми лізли у всі дири де хотіли. Ця дводенна доза опромінення менша ніж від однієї флюорографії коли зламав ногу
- Виявляється, в Зоні живе близько 2000 тисячі людей. Їздить маршрутка Київ-Чорнобиль, є своя поліція і навіть ДАІ. А також пилорама та інші виробництва
- Ми пробули там повні два дні з ночівлею в готелі Прип’ять, з відвідуванням всіх нелегальних закапелків зони. Ми дегустували їхнє «Чонобильське Світле» під мариновані грибочки в місцевій столовці на ЧАЕС ?
- Місцевій владі дуже не подобається туризм у зону. Причина – туристи бачать масову вирубку лісу і розпил на метал та будматеріали не тільки 30-и кілометрової зони, а й навіть 10-ки. Влада всіляко обмежує рух туристів, чіпає ЖПС навігатори гідам, забороняє заходити всередину будівель, курити надворі і багато іншого. Якби росіяни вчасно не поспіли, хтось би за це мусів відповідати.
- Ми побачили на власні очі такі легенди як: ЧАЕС з її четвертим енерго-шлакоблоком, об’єкт «Арка (Укриття-2)», місто Прип’ять що яскраво демонструє дестройну сили природи. Також відвідали Дугу (антени загоризонтної РЛС), завод Юпітер що спочатку випускав комп’ютери і супутники, а потім роботів для ЗОНИ. Бачили закинуті села в які люди мали вернутися після 3 днів «тимчасової» евакуації. Бачили колесо розваг, басейн і тому подібні класичні чорнобильські смаколики.
- Крім нас в зоні ще було десь 9 бусиків, майже все іноземці. Так шо це місце популярне (особливо після виходу фільму), ми старалися не перетинатися і не заважати один одному
Загоризонтна РЛС «Дуга»
Градирня п’ятого недобудованого енергошлакоблоку АЕС
Місто привид Прип’ять
Зошит з 26 квітня. Надворі бахнув реактор, а вони про піонерів пишуть
Свіжий подих з твого протигаза
Дві частини однієї дрезини
Класичне чорнобильске фото 🙂
Задумайтеся: цей басейн працював до 1998 року!
Ми запланували мандрівку в ЧЗВ(Чорнобильська Зона відчудження) на 7-9 березня. Троха було страшно, бо з погодою не вгадаєш. Але зате три дні вихідних. Також рання весна і пізня осінь – це оптимальний час для відвідування Зони. Тому що вже немає листя і можна хоч щось, та й побачити.
Закинуте село в ЧЗВ
Це Ленін. Ото справжній бандит!
Церква в селі Красне
Такі штуки зазвичай фонять
Влітку тут панує ліс висотою з дев’ятиповерхові будівлі. Взимку теж зле: довго не походиш бо ж доріжки то ніхто не чистить! Та й багато з покинутих артефактів, що є прямо на землі, сніг приховає від об’єктиву твого фотоапарату.
На фоні ЧАЕС
Чіл на даху
Урок плавання відмінили
В Києві нас чекав просто білий бус. Поруч стояло ще три таких же Мерси, але з написом «Chornobyl Tour» і розцяцькованих, наче радіологічна лабораторія. Всі написи виключно на англійській або польській мовах. Грошей, напевно, з них деруть також добряче.
Як місцеві з Ворохти не ходять на Говерлу, так само і люди з України рідко їздять в Чорнобиль. «А шо я там не бачив, радіації чи шо?» – можна почути від них.
1986 рік. Я граюся на другому поверсі в радянському дитячому садочку. Нам приносять картонного ведмедика і кажуть що треба всім їсти часник. «Бууу!!!» – думав я. – «Там він же такий пекучий!!!» Але заставляли їсти, бо Чорнобиль! Чим саме часник помагає від радіації я не знаю ще й досі, але з тих часів його полюбив. Йод нам теж давали протягом півроку, та він так не пік тому менше запам’ятався.
Радянська газета де нагло брешуть про аварію на ЧАЕС
Пееркинутий Львівський автобус ЛАЗ
Від Києва до Чорнобиля по трасі трохи більше 100км. З точки зору Львів’янина то Чорнобиль знаходиться майже в столиці! По рівному шоссе ця відстань від Києва до Зони минає майже миттєво. На КПП «Дитятки» ми проходимо паспортний контроль.
Так як це було восьмо-Єберезня, то ми заздалегідь підготувалися і привітали всіх наших дівчат шоколадками та сЕксклюзивними наклейкамми. На них було зображено червону дупцю у вигляді серця, яке пробиває чорна стріла з написом «Explorer.Lviv.Ua».
Чорнобиль це типове радянське містечко, діючий музей Совка під відкритим небом. Тут ще досі зберігся пам’ятник чЛєніну і є вулиця Сраліна. Туристи, наче ЗЕК-и, мають право пересуватися по місту лише в автобусі. Тому навіть попри те, що магазин і був зразу навпроти готелю, ходити туди самі ми не могли. І ще прикол!
Якщо у Львові забороняють продавати алкоголь ввечері, то тут його навпаки, – з 19-00 тільки починають. Це, напевно, щоб народ бува не спився з самого ранку. Ми ж закинули свої речі в діючий музей радянської сантехніки з гордою назвою «готель Прип’ять» та й поїхали собі дивитися на Дугу.
Радіоактивний пес
Ця техніка колись ліквідовувала наслідки катастрофи
Ця техніка колись ліквідовувала наслідки катастрофи
«Дуга» – це комплекс загоризонтної РЛС. Його задача була виявляти старти балістичних ракет на відстані 6тис. км. Працював він на коротких хвилях за рахунок відбиття від іоносфери.
Родзинкою комплексу була антена. Це фазована антенна решітка яка могла приймати хвилі з доволі вузькою діаграмою спрямованості. Це давало змогу точно локалізувати місце старту. Саме так, приймати. Ця вся громадіна нічого не випромінювала, тільки слухала відбиті хвилі. А передавач знаходиться аж в Чернігівській області.
Дуга це була вторинна лінія захисту СРСР. Первинна інформація про пуск надходила від супутників. Дві лінії було зроблено для того, щоб виключити можливість випадкової помилки.
До речі, Дуга запрацювала якраз перед аварією і продовжувала нести службу ще кілька років після цього. Сумарна вартість комплексу перевищувала ціну самої ЧАЕС. Аж страшно подумати на що в Союзі йшли народні гроші.
Сьогодні, завдяки неймовірним розмірам та фантастичному вигляду, Дуга – це один з головних символів Чорнобиля. Тим більше, що легендарну трубу четвертого реактора знесли коли будували над ним арку.
Якщо чесно, то з відео і фото ти не можеш уявити всього масштабу Дуги. Та там стальні труби діаметром як колектор Полтви, а диполі на 10 МГц по 15 метрів завдовжки. І все це причаїлося серед милого хвойового лісу, прямо як на Шацьких озерах.
«Аааа, пісок! Значить тут Фонить!!!» – може хтось почати панікувати. Та, як кажуть місцеві: «Нема дозиметра – нема і радіації». Більшість з нас ще при в’їзді в зону вимкнули звукову сигналізацію перевищення порогу на своїх ТЕРРА-х. Всю дорогу ми просто насолоджувалися навколишніми пейзажами під заспокійливе потріскування його динаміка. Дозиметр нам повідомляв де більше, а де менше «брудно». Зазвичай його покази були в районі 0.5….1 uSv.
На то ми і справжні дослідники, щоб все ж таки знайти «точки», де фонить > 100uSv. Для цього, потрібно піднести дозиметр до моху, гусениць чи інших важковідчищаємих поверхонь та відкрити віконце для гамми. Дахи багатоповерхівок також непогано фонили. Бо радіоактивна пилюка вплавилася у розплавлену смолу, так там і залишилася.
Всередині пожежної частини, яка колись гасила четвертий енергоблок
Макет міста Прип’ять
Але ці всі мікрозіверти мають значення лише для довготривалого перебування. Або якщо ти зібрався влаштувати тут пікнік. Гамма-частинка залетіла, гамма-частинка вилетіла і ок. В будь-якому випадку, перед відвідуванням Зони рекомендую ознайомитися хоча б з базовими поняттями що таке радіація.
Реклама Львівських Дозиметрів “Терра”
В промислового Львова є свої мега-бренди як ото Львівське пиво/кава, Львівська метро, автобуси ЛАЗ чи телевізори Електрон. Та це все є надбання з минулого. А от сучасний Львів випускає на весь світ круті вимірювачі рівня радіації! Причому ці пристрої переважають аналоги як по якості, так і по нижчій ціні. Зараз, наприклад, пів Японії жмуриться саме на екранчики наших дозиметів ТЕРРА.
Закинутості Прип’яті
Всередині заводу “Юпітер”
Могильник радіоактивних відходів
ЧАЕС
Класичні таблички які всі бачили
Класичні таблички які всі бачили
Туризм туризмом, а обід то святе. Добре що нині вихідний, а то б стояли в черзі за рештою працівників ЧАЕС. Обід в столовці з виглядом на енергоблоки – що краще може збуджувати апетит Дослідника. Скажу чесно, в цьому турі ми недоїдали. Не в плані голодували, а в плані що не могли справитися з усім на тарілках
Згідно останніх даних, аварія на ЧАЕС відбулася по причині дефектів в конструкції реактора та непоінформованості персоналу про них. Перше – графітові стержні опускалися занадто повільно, Друге – вони опускалися зверху вниз, а не з двох сторін одночасно. Відповідно в певних умовах могла виникнути ситуація, коли реактор саморозігрівався, ураній плавився, реакція ставала неконтрольованою і все вибухало. А стержні тим часом далі собі повзли вниз…
Це, зрештою, і відбулося на нашій станції. Показово, що подібна аварія вже ставалася на такому ж Реакторі в Ленінграді кількома роками раніше, просто масштаб був менший.
Коли питаєш місцевих:
-А де ж сам реактор?
То вони тобі відповідають:
-піДаркою !
Хто хто? Головне завдання Арки, чи то пак сракофага, не дати воді з атмосфери попадати всередину реактора. Інакше знову може розгорітися ланцюгова реакція, Ураній проплавить дно реактора і попаде в ґрунтові води. А також випарується в повітря. Тоді біда буде навіть серйозніша, ніж є зараз.
Біля тої самої арки, що накриває четвертий енергоШлакоблок
А це вже фото з міста – привида Прип’ять
Ми боянимось на фоні реактора, в кадр додаємо прапор Експлорера і вмикаємо дозиметр. На жаль, знову нічого надзвичайного. Фон в нормі, матриця не глючить! Та й люди ходять сюди на роботу. Хоч воно все вже і не робоче з початку 2000-х років, та все ж таки обслуговування вимагає.
Одна з основних версій чому станцію вимкнули – політична. Якщо в рекактор замість одного з ТВЕЛ-ів (стержні з ураном) запхати трохи інший стержень, то на ньому буде вироблятися Плутоній. А це вже є матеріал для атомної зброї. Його можна продавати арабам за куди більші гроші, ніж зараз нам дає МВФ. Тому росіяни першим ділом і кинулися захоплювати ЧАЕС.
Весна у Прип’яті чи не найкраща пора
Йдемо далі дивитися місто Прип’ять. Якщо Чорнобиль – це 30-и кілометрова зона, то Прип’ять – десятка. Місто знаходиться зразу коло атомної станції. Після аварії всіх людей з Прип’яті були виселили в м. «Сволотич» що за 50 км на схід. А потім ще й пиво в честь нього назвали.
Навіть після аварії, весь обслуговуючий персонал станції продовжував їздити до праці на електричці. Вони провели колосальну роботу по розчистці та захороненні небезпечних відходів.
Заражені села спочатку руйнували екскаваторами, а потім закопували під землю. Щоб не фонило. Після цього екскаватори очищалися піскоструменем аби і вони не фонили. А пісок, після піскоструйки, знову ж таки вивозили і захоронювали під землю.
30-и кілометрова зона навколо АЕС це є наслідок інерції мислення військових. Вони звикли, що після падіння атомної бомби ми маємо круглу воронку і рівномірне поширення радіації в усі боки. Та у випадку аварії на ЧАЕС, це не був чистий вибух бомби. Стіни реактора уціліли. Тому є як чисті ділянки біля самої станції, так і брудні сліди далеко за межами уявного кільця. Та назва тридцяти-кілометрова зона прижилася бо була простою для розуміння.
Гранчак я забрав собі
Гріє десь зараз якусь з київських квартир
1986 рік
Стікляшка
Всередині покинутої лікарні
Аналізи Чорнобиля
Перев’язочна
Щас я тебе з’їм
Дуже незвично було йти по закинутому місту. В нашій країні зазвичай загнивають фабрики та заводи. А в будинках навпаки, живуть аж поки стеля на голову не впаде. А тут височезні берези ростуть прямо на балконах. Птахи виють гнізда в унітазах. Троянди перетворилися на шипшину і окупували всі вулиці. Центральна алея Прип’яті зараз більше схожа на лісосмугу, а її стадіон – на Стрийський парк. А ще гігантські соми-людоїди дивляться на тебе з-під льоду голодними очима.
Заглядаємо в закинуту лікарню. В ній лежали як ветерани війни, так і ліквідатори аварії. Відповідно, і фон від палати до палати був зовсім різний. Стартував з нуля і аж до захмарного.
Виявляється, в Прип’яті не тільки виробляли електрику та спалювали її на радіохвилі. Тут ще й робили ЕОМ (комп’ютери по сучасному) що цим всім керували. Величезний завод «Юпітер» на території Зони ще й досі зберігає на перфокартах траєкторії польоту балістичних ракет. Тут ще досі можна потоптатися по п’яти-дюймових дискетах та потримати в руках пам’ять на магнітних кільцях.
З неї, власне, і виникло програмістське слово «прошивка». Бо ці тендітні кільця в буквальному сенсі слова вручну прошивали тонкою дротинкою. Було щось дуже подібно до того, як вишивають бісером.
Завод «Юпітер» величезний, на один лише конструкторський корпус можна витратити цілий день блукань. Якби ж то він був в нас у Львові… Взагалі Зона – це рай для urban/industrial exploration.
Завод Юпітер
Тут колись конструювалася «надсучасна» техніка
Перфокарти з комп’ютерними програмами
А ось і сталкер попався в кадр
Тут колись виготовлялася надсучасна техніка
Графітовий стержень що мав йти в рекактор
Перекинула ударна хвиля від вибуху реактора 🙂
Йдемо фоткати захід сонця над Прип’яттю
В одному з цехів бачимо графітові поглиначі від реактора. Невеличкі на розмір, сантиметрів 40 на 40 по периметру з десяти сантиметровим отвором посередині. Я щось завжди думав що ті ТВЕЛ-и значно більші в діаметрі.
Що цікаво: уранове паливо, як і ці поглиначі, можна сміло брати в руки аж до того моменту, поки воно не побуває в реакторі. Але як тільки його активували потоком нейтронів, то запускається ланцюгова реакція. Пальне починає розігріватися і виділяти радіацію, нові нейтрони, а також ще багато іншої небезпечної фігні.
Наприклад, при будівництві атомного підводного човна реактор вже є готовий, весь ураній завантажений всередину, турбіни на місці …. Та нічого не відбувається без…. Ось приходить людина з невеличким щупом. Запихає його через отвір всередину реактора і вуаля – пішла жара! В цьому щупі знаходилося компактне джерело нейтронів. Далі, якшо ядерне пальне не охолоджувати, то воно нагріється до 2500 градусів і запросто розплавить стальний корпус човна, а потім ще й вибухне.
Нескінченними сходами деремося на верх 16-и поверхового будинку, найвищого в окрузі. Тут офігенне місце для фотографування заходу сонця, Арки, Прип’яті та Дуги. А ще – це популярне місце для сталкерів(нелегальних відвідувачів зони) щоб святкувати свій Новий Рік. Наша доблесна міліція про це добре знає, хеш тегами користуватися вміє і успішно цих сталкерів відловлює. Вона запросто може зненацька виламати з ноги твої двері в тихій затишній квартирці десь на восьмому поверсі. Причому зробити це рівно о 23-45, наламавши весь кайф. Для них в цьому свій резон, бо як рік зустрінеш….
Хто тут жив
Головна алея, була
Надвечір заслужений відпочинок
Любов в Чорнобилі
Всередині однієї з закинутих квартир
Складність нелегального проникнення в зону полягає, насамперед у її розмірах. 30 км в одну сторону, стільки ж назад. Влітку жарко, взимку мокрі ноги та залишаються сліди. Дикі звірі є цілий рік. Коли холодно можна перейти річки по льоду. А так то тільки по містках за якими стежать. Та часто буває рівно навпаки. Виснажені ходьбою та іграми «в прятки» сталкери понуро йдуть не ховаючись центром Прип’яті, здаватися. Тут їх «приймуть», «оформлять» і, за 650 грн штрафу з особи, підвезуть на двохмостовому «таксі» до зупинки маршрутки «Чорнобиль-Київ».
Спускаємся вниз, попутно заглядаючи у квартири. Доволі комфортні та просторі, багато кімнат, є санвузли та душ. Людям казали, що вони виїжджають лише на 3 дні. Тому майже всі побутові речі на місцях. Можна набрати собі автентичних гранчаків тої епохи, чи почитати «Народ і Партія Єдині!» Черненко. А от радіаторів опалення немає взагалі, і меблі лише де-не-де трапляються. В буремні 90-і, коли міцної влади не було, тут орудували металісти.
Поле Чудес вертикально
Радіаційний контроль в магазині
Пити тут можна лише ввечері
Затарився
Розказують як спуститися всередину реактора
Три Ікса!
Надобраніч Діти
Неспішно, з швидкістю 40 км/год сунемося додому. Так менше піднімається радіоактивної пилюки. Ні з того ні з сього двигун взвивається до максимальних обертів, а з ним підриваються і наші дозиметри. На високій швидкості проскакуємо «рудий» ліс. Тут ще й досі добряче фонить навіть через шумоізольовану бляху Мерседеса. Так триває десь хвилину. А далі знову тихо спокійно аж до готелю.
Ось смішне відео як ми проїжджали «Рудий ліс»
На наступний день ми зібралися на інший берег річки Прип’ять. В дальні села їхати десь 2 години. За рахунок поганої дороги, шириною рівно на одну машину, ці села є непогано збережені. Тут можна відчути автентику тих часів. Правда мене більше вразила не так незайманість місць, як їх бідність. 1986 рік, в більшості галицьких сіл вже стояли нормальні цегляні хати з коморами і парканами. А тут всюди неутеплена дерев’яна одноповерхова забудова.
Та церква в селі Красне збереглася на ура. Заходячи всередину здається ніби тут недавно хтось був. Тільки от варвари деякі ікони зі стін позрізали. Раз ра рік священник тут править за упокій тих хто на цвинтарі.
Трактор «Валєра»
Мєсная Связь
Церква в с. Красне
Видно куски викрадених ікон
1986 рік
Пішли на коп
Так виглядають закинуті хати в Чорнобильських селах
Місцева школа мала аж три класні кімнати. Насправді кімнати були ніфіга не класні, просто їх так називали. Тут ще досі можна знайти зошити з «класною роботою» за 26 квітня 1986 року. Жах! Станція бахнула, а за кілька кілометрів від неї діти писали всяку пургу про піонерів.
В одній з хат ще зовсім недавно жили сталкери. Там стоять свічки, кулькИ на вікнах, ще не застив попіл у пічці.
Десь після третьої хати мені стало нудно. Воно все доволі одноманітне та ще й без сніданку. Тут наша група розділилася на два табори. Менша частина з фотодрочерів і любителів історії тащилася від кожного нового будинку, від кожної нової листівки. Більшість дослідників життя та його приємних сторін хотіла їсти та їхати в Прип’ять дивитися на Градирню.
«Дрочер досліднику не товариш» – вирішила більшість та й всілася їсти прямо коло автобуса. Получився самий натуральний «Пікнік на узбіччі» осторонь від галактичних шляхів.
Нам дуже заканало з погодою. Було сухо, сонячно, без снігу і вітру. Сидиш собі на прижмяканій снігом траві, жуєш свій сухпайок і до тебе приходить розуміння: ще один об’єкт Done! Наступна планка це хіба що полетіти в космос і подивитися на це все згори.
Дочекавшись усіх решта ми поїхали назад в Прип’ять, використовувати решту пів дня щоб виклацати всі кадрики на телефоні.
А зараз дитина в школі головна!
Третій клас церковно-приходської школи
В день катастрофи отримав трійку
чЛєнін, натуральний бандит!
Коли тільки побудували ЧАЕС, то для її охолодження використали річку Прип’ять. З часом почали нарощувати потужність та добудовувати ще енергоблоки. Вийшло так, що річка і водосховище вже не справлялося з охолодженням реакторів. Навіть взимку вода, що забиралася ззовні, була гарячою.
Тому разом з 5 і 6 енергоблоками почали будувати і градирню. Це величезна труба з радіатором як в автомобіля всередині. Радіатор поливають зверху водою. Вода випаровується і тим самим охолоджує реактор. Саме ці градирні зазвичай і прикрашають пейзажі багатьох атомних електростанцій. Сімпсони тому яскравий приклад . Ми ж мали змогу втіхаря провірити яке там ехо та уявити яка б це була класна точка для бейс-джампінгу.
На все провсе ми мали 10 хв
Недобудований верх градирні
Зустріли нелегального сталкера всередині
Тут троха фонить усюди
І хтось в такому фоні то все малював!
Центр Прип’яті зустрів нас гаслом «Хуй атом буде робітником, а не солдатом». Ми додатково оглянули must have басейн, школу де знімався кліп Pink Floyd та колесо з «Поля Чудес» яке чомусь поставлене вертикально.
Артефакти тої епохи
Х(а)уй атом буде робітником, а не солдатом
«Шакал пролает хрипло, Что мертвый круг — ему родня» (с)Арія
Це все дуже красиві та мальовничі об’єкти. Але про них не хочеться ні писати, ні їх фотографувати. Настільки вони обсмоктані туристами. Ми, згадавши гру «Сталкер» та ввівши координати «XY-Янів», йдемо просвітлюватися в улюблене місце Васіча -на залізницю.
Школа в Прип’яті
Дитячі протигази
Гелікоптер Апач
Руский язик – пішов на …
Тут знімали кліп групи Pink Floyd “Marooned”
Знаменитий басейн в школі
От козел!
Боянисте селфі «я тут був», а як без цього
Тут стоїть, чи то краще сказати, стояла техніка, яку колись використовували для очистки зони. Потім техніку порізали, а мідь та інші метали виплавили в печах що поруч. Янів – це було єдине місце за всю мандрівку де в нас дозиметри тріщали як ненормальні. Звук був прямо як у фільмах про Чорнобиль, так часто-часто. Рекорд сягнув десь 170 uSV/год на Чорній Террі.
Від радіації башню зірвало
На КПП «Дитятки» нас всіх завели в темну кімнату, розділи догола і перевірили чи ми не світимося. Золоті зуби і світле волосся до уваги не бралися. Тож ми вирушили додому.
«Випий все сьогодні, щоб нічого не лишити на завтра… І дотримуйся цього правила кожен день!». Ну а далі «общій вагон забацаного поїзда» Лисичанськ-Ужгород. Зранку мене збудили дві тьотєньки які захоплено переповідали що там вчора творилося у тамбурі!
Па-па, станція! До наступного разу. Якщо доживеш звісно!
Подобаються закинуті місця? Тоді підписуйся на наш Телеграм канал щоб знати більше. Наприклад як ми Сталкерам в Зону рево возили.
