Закинута лікарня, або міні-подорож

Привіт всім ! Сьогодні розкажу вам про закинуту туберкульозну лікарню.

По приїзду подруги з Києва ми укали об’єкти куди б піти і тут з’явилось таке чудо світу, про яке ви зараз прочитаєте. Зібравши речі і стрибнувши в елктричку ми поїхали на точку, звідки нам треба було йти ще добрих 10 км. По приїзду зайшли в чарку до свята і сіли порушувати закон України, а саме статтю 178 КУпАп (розпиття алкоголю в громадських місцях). Далі вже ідучи під палючим сонцем 10 кілометрів оглядали що ж є навколо нас.

Далі нас чекали ще кілометрів 10 по такій дорозі в дику жару, без особливих запасів води, плюс вся вода, яка була встигла нагрітись 🙁

Прийшовши на місце я очманів. Як від жари і втоми, так і від сохрану об’єкту. Всі вікна цілі, залази закриті, нема сміття, але є одне але. Це все не на довго. Місце звичайно знаходиться ще в тій сраці світу, проте якомусь дИбИлу треба було його позначити на гугл картах, а школоло зараз такі, що розпилять всі залази і сп’ються там до бісової матері.

Шукали залаз ми десь з добрих пів години, потім я пішов, як то кажуть, злити бак, а вже в той момент Дімон нарішав залаз.  Про цілі вікна. Ззовні і не скажеш що це заброшка…

(фото Діми)

Заінсталивши самокат і подругу через трошки легший залаз відкритий вже зсередини ми пішли досліджувати місце. Ось така кімната нас зустріла. В ній був інвалідний візок, який ми взяли для фоток.

В кінці кімнати стояв старий п’єц, цікаво скільки ж цьому будиночку років ?

На жаль, історія цього  місця мені не відома, при чому коли ми туди їхали, ми думали що це закинутий палац, але то виявилась туберкульозна лікарня, де люди доживвали останні дні. Моторошно насправді, але що поробиш.

Весь час поки я там перебував, мене не покидало відчуття чиєїсь присутності, можливо це через такий сохран, а можливо і через не дуже приємну ауру цього місця.

Хоча, загалом, місце дуже класне і цікаве. Є купа кімнат, «фото-зона», підвал, горище (дуже страшне, ніби там хтось повішався 🙂  і навіть трохи хабара.

По дорозі мені зустрілась ось така кімната. Великого бажання туди заходити у мене не було.

Якщо придивитись на цьому фото на стелю, можна помітити, що вона там обвалена. Саме місце реально максимально збережене, проте є купа ось таких проблем. Насправді цей об’єкт можна відновити і зробити там до прикладу музей або ще щось. Було б більше сенсу, а так місце просто згниває…

На першому поверсі є ось такий куточок. Тут люди молились, але молитви не вберегли це місце від смерті. А до речі дуже жаль. Насправді, тут пусто. Проте атмосфера і вигляд коштують цього важкого добирання.

Ще ми посиділи трохи і пішли на вихід.

Прощавай, ще один об’єкт. Поруч є ще один корпус, якщо комусь цікаво можу ще раз з’їздити і пофакати щей його.