Всім привіт! На вихідних була можливість походити по луцьких бомбарях та трішки побігати від охорони. Тому в цій статті розкажу, що з цього вийшло.
Перший день
У суботу, дізнавшись про бомбосховище знищеного заводу, я вирішив із другом піти подивитися, що від нього залишилося. Відкривши двері спуску, ми зайшли всередину й почули, що хтось ходить. Згодом з’ясувалося, що це ще одні дігери, які злякалися нас, думаючи, що ми — охоронці. Познайомившись, ми разом почали оглядати, що є в цьому сховищі.
Окрім плакатів, гори ГП-5 та пустих стін, ми знайшли форму ЦО та жовтий фільтр без маркування.
Більше нічого цікавого не було, тож ми попрощалися з новими знайомими й пішли далі.
Гуляючи, ми згадали, що давно хотіли перевірити, чи є бункер під одним із торгових центрів міста, де раніше було підприємство, тому вирушили саме туди.
На підході до нього нам написали ті хлопці й попросилися піти з нами. Ми погодилися та зачекали їх.
Зустрівшись, ми зайшли на задній двір торгового центру, пройшли повз охорону та купу камер і дійшли до входу в бомбосховище. Нам неймовірно пощастило, що він був відкритий.
Зайшовши всередину, нашій радості не було меж. Для Луцька це був дуже цікавий об’єкт!
зустріли нас ось такі герметичні двері в жахливому стані.
Пройшовши далі, ми побачили різні плакати ЦО, меблі та інші залишені речі.
На фото виглядає заплутано та незрозуміло
Потім ми зайшли в дизельну, де було чимало вивісок із магазинів над нами.
Також нас дуже зацікавили двері з табличкою «Експериментальний цех» та емблемою ЗІУ (тролейбусний завод імені Урицького).
У нас взагалі немає здогадок, що він тут забув. Завод знаходиться в Енгельсі, а яке саме підприємство було на місці торгового центру — ніде не вказано.
Після цього ми зайшли до штабу ЦО, але нічого там не знайшли, тож потроху вибиралися звідти.
Вийшовши з території ТЦ, ми домовилися на наступний день піти у ще два бомбаря.
Другий день
Зустрівшись, ми вирушили до одного з найпотужніших комбінатів Луцька часів СРСР. Наша мета — один з найбільших бункерів там. Прийшовши на місце, побачили автівку, біля якої щось активно завантажували. Вирішили зачекати 15 хвилин: якщо вони не поїдуть — зайдемо напряму. У результаті з’ясувалося, що ніхто й не планував їхати. Тож ми швидко забігли до герметичних дверей і почали відкручувати штурвали, поки над нами все ще активно переносили речі. Відкрутивши їх до кінця, ми зіткнулися з новою проблемою — ручка герми не поверталася навіть після того, як ми скористалися ВДшкою. До того ж рух частково блокувала арматура. Постоявши ще трохи, ми зрозуміли, що далі продовжувати немає сенсу. Тож вирішили вибиратися, знову ж таки, просто під носом у робітників. 
Та щойно ми вибігли, авто одразу рушило з місця, що викликало у нас водночас і сміх, і злість.
По дорозі до виходу з території комбінату ми вирішили перевірити, чи відкритий ще один із бункерів. Проблема полягала в тому, що він знаходився просто поруч із кімнатою охорони. Не довго думаючи, я та ще один хлопець погодилися стати добровольцями й побігли дивитися. Щойно ми добралися до входу, як одразу вибіг злий охоронник — дядько Льоня. Трохи побігши за нами, він зрештою змирився і повернувся назад. До речі, бомбарь все ж відкритий)
Трохи відпочивши, ми вирушили до іншого заводу, щоб перевірити ситуацію з укриттям там. Щойно ми зайшли до головного корпусу, побачили вахту з охороною. Знаючи, що приміщення тут здаються в оренду, ми вирішили пройти далі, сподіваючись, що питань до нас не виникне. І нам пощастило! Ми спокійно пройшли та дійшли до укриття.
Зайшовши всередину, були приємно здивовані. Все виглядало доглянуто та чисто. Фільтри-поглиначі нові, резервуар для води також.
Пожежні інвентарі укомплектовані.
У цьому бомбосховищі є справжня рідкість для Луцька — вафля (герметичні ворота). Звісно, ми не могли втратити нагоду й сфотографувалися на ній.
Але й без старої схеми укриття та фотографій тут не обійшлось.
У щитовій знаходилися старі ФП.
Сам бункер виглядав досить примітивно: Великий основний зал для перечікування загрози, вбиральня та інші кімнати, частина з яких була закрита.
Після того, як ми вийшли звідти, вирішили перевірити ще два укриття в місті. Однак вони виявилися абсолютно порожніми, тож нічого цікавого показати не залишилося.
На цьому все. Дякую всім, хто дочитав статтю!
