Під старим заводом «Нива» ховається величезне бомбосховище — справжнє підземне місто, у якому час завмер, але все ще відчувається дихання минулого. Високі бетонні склепіння, товсті стіни, важкі гермодвері з червоними ручками — усе на місці, мовби готове зустріти нову тривогу. Повітря там прохолодне, чисте, з легким запахом металу й мастила, ніби приміщення щойно покинули працівники.
Вхід у сховище:
Величезні гермоворота:
Усі написи на стінах збереглися: «Не палити», «При тривозі – сюди», стрілки, що ведуть у глиб коридорів. Лампи ще висять на місцях, десь тьмяно блимають старі електрощити, поруч — акуратно складені стільці, ліжка, дерев’яні полиці з ящиками. На підлозі сухо, фарба на стінах не облупилась, лише трохи потьмяніла від часу. Атмосфера така, що здається, ніби зараз відчиняться двері, і звідти вийдуть чергові з раціями, щоб перевірити систему ФВУ.
Фільтро-вентиляційна установка збереглася відмінно — великі металеві циліндри, труби, вентилі, манометри. Коли проходиш повз них, чується легкий відлуння кроків і ледь відчутний запах пилу, перемішаний із залізом — як подих техніки, що колись рятувала життя.
Далі — приміщення пункту управління. Стіл, старі телефони, папки з пожовклими сторінками. На полицях — інструкції, журнали, акуратно підписані папки.
У складі ГО — коробки з протигазами, аптечки, старі мішки та дозиметри.
Тиша в сховищі особлива — не гнітюча, а спокійна. Вона нагадує про силу, порядок і впевненість, які вкладали у все це люди. Коли йдеш довгим тунелем, чуєш відлуння власних кроків, бачиш, як світло ліхтаря ковзає по металу, і здається, що ти всередині чогось живого, великого, справжнього.
Приміщення для цівільних:
Бомбосховище під «Нивою» — не просто укриття. Це місце, де час завмер із гідністю. Воно дихає історією, надією й холодною впевненістю бетону, який досі готовий витримати будь-яку бурю.
